Тривога і тривожність – як упоратися зі складними емоціями

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://nus.org.ua/articles/tryvoga-i-tryvozhnist-yak-uporatysya-zi-skladnymy-emotsiyamy/

– Що таке тривожність і як вона виникає?

Насамперед, варто зазначити, що є дві схожі емоції, які часто плутають – тривога і страх. Але вони суттєво різняться.

 Страх – це те, що ми відчуваємо прямо зараз як реакцію на події, що відбуваються, тоді як тривога стосується подій у минулому чи майбутньому, які ми переносимо на нинішній момент. Наприклад, якщо ви зустріли в лісі ведмедя, то відчуваєте реальну небезпеку тут і зараз, – це страх. А якщо ви зібралися до лісу за ягодами, але думаєте про те, що можете зустріти ведмедя, і це псує вам настрій – це тривога.

Ми звикли говорити, що страх, злість, тривога тощо – негативні емоції, щось погане. Проте насправді, це нормальні почуття, вони важливі та корисні для людини, як і будь-які інші. Аж до того моменту, коли людина повністю занурюється в цю тривогу, їй стає складно перемикатися з думок про минуле чи майбутнє на нинішній момент, коли вона перестає помічати, що насправді перебуває в безпечному місці й жодної загрози немає. Так виникає тривожність.

Поступово тривога починає контролювати наше життя настільки, що ми не можемо самотужки з нею впоратися. Людина перебуває в стані тривожності й начебто хотіла би позбутися цього відчуття, починає з ним боротися. А отже – ще більше тривожитися.

Проте ще раз підкреслю: тривога – емоція, властива всім людям без винятку, незалежно від професії, матеріального стану, статі, віку. Тож із тривогою треба не боротися, а “знаходити спільну мову”, щоби вона не заважала активному життю.

– Як можна “домовитися” зі своєю тривожністю?

Наприклад, тривожність можна спрямувати у творчий напрям. Якщо вас тривожить певна ситуація, уявіть, що ви вже перебуваєте в ній, та розробіть план дій. Наприклад, з початком пандемії ми всі відчували тривожність. Натомість нині маємо чіткий план дій – звернутися до сімейного лікаря, зробити аналізи, контролювати дихання.

Тривога – це маркер: може бути якась небезпека, але я маю час до неї підготуватися або маю можливість зовсім її уникнути. Тоді тривога спадає.

– Як визначити, чи “здорова” в людини тривожність, чи вже варто звертатися по допомогу?

Треба поставити собі запитання: чи моя головна проблема в житті – відчуття тривоги та страху? Якщо відповідь позитивна, це означає, що в 99% таких випадків людина однозначно потребує допомоги спеціаліста, а іноді й не одного. Поясню.

Тривога може спричинювати фізіологічний відгук організму – тремор кінцівок, дрижання голосу, прискорене серцебиття, кидання в піт, озноб тощо. Якщо ми тривожимося постійно й безконтрольно, організм починає працювати неправильно, що може призвести до серйозних порушень здоров’я. Змінюється якість життя, може порушуватися сон (безсоння чи постійний брак сил) та харчування (людина безконтрольно споживає їжу чи перестає їсти взагалі). Падає імунітет, ми починаємо постійно чимось хворіти. Наслідки для організму можуть бути різними, до того ж не завжди ми співвідносимо їх із внутрішнім рівнем тривожності.

Тож коли ми “ловимо себе” на відчутті тривоги, страху та й узагалі будь-яких емоцій, варто відслідковувати свої фізіологічні реакції на них. Спочатку це може бути складно, але з часом людина почне помічати такі прояви швидше, а отже – відчувати момент, коли треба заглибитися в себе, зрозуміти свої відчуття, докопатися до причини та швидко зреагувати. Проте не варто чекати складних негативних наслідків, щоби звернутися до фахівця. Це можна зробити в будь-який момент, коли відчуватимете таку потребу.

– Чи є якісь вправи, які можна зробити тут і зараз, щоби в будь-який момент знизити чи позбавитися відчуття тривожності?

Якщо ми говоримо не про клінічні випадки, а про побутові ситуації – як скласти іспити, поговорити з керівництвом, вирішити питання, домовитися тощо, то, аби зняти напруження, потрібно повернути себе в момент “тут і зараз”.

Нагадаю, тривога – це проживання минулого чи майбутнього, тож варто зробити кілька вправ, і рівень тривоги знизиться. Можна встати або присісти. Розкрити долоні й покласти їх на коліна (якщо ми сидимо) або просто опустити (якщо стоїмо). Поставити ноги треба так, щоби ступні повністю стояли на підлозі, не схрещувалися.

У цьому положенні потрібно зануритися у свої тактильні відчуття, “пройтися” внутрішнім поглядом по всьому тілу – від маківки до п’яток. Що я відчуваю прямо зараз? Протяг куйовдить волосся на маківці, очі трішки втомлені (чи, може, очі заплющені, і ви відчуваєте лоскіт вій на щоках), зуби зціплені, шия напружена, серце б’ється пришвидшено. Можна відчути дотик до повітря або ноги, відчути, як біжить кров пальцями, холодні вони чи теплі тощо.

Щоби повернутися в теперішній момент, можна сфокусувати увагу на предметах, які вас оточують, й описати їх. Ось це – ноутбук, він чорний, має гладку поверхню. Можна описувати текстури, запахи, смаки – будь-що.

Можна обійняти себе руками або загорнутися в плед, визначивши так межі свого тіла та вповні відчуваючи їх. У такий спосіб ми наче створюємо для себе кокон безпеки: я тут і зараз, тут немає загрози.

Виконуючи ці вправи, важливо пильнувати за диханням. Коли людина перебуває в стані тривожності, її дихання може бути як поверхневим (наче затримую повітря й не дихаю в повному обсязі), так і прискореним. Тому можна зробити ще кілька вправ на відновлення продуктивного дихання – глибоко вдихнути, затримати дихання на кілька секунд, а потім повільно видихнути так, щоби видих тривав приблизно вдвічі довше за вдих.

Є й різноманітні психологічні вправи. Наприклад, подивитися на двері приміщення, у якому ви перебуваєте, і сказати: “Дивись, вихід є!”. Або використати будь-яку фразу, яка допомагає вам підтримати стан позитиву.

І ще важливо не соромитися просити про допомогу. Не тоді, коли стан тривожності визначає все ваше життя, а тоді, коли вам некомфортно лишатися наодинці зі своїми думками. Говоріть, якщо відчуваєте в цьому потребу, іноді – аби впоратися з тривожністю, достатньо того, щоби вас хтось просто вислухав.

– Що ж таке невизначеність і як людині з нею жити?

Насправді все наше життя складається з невизначеності. Навіть якщо не брати до уваги глобальні проблеми, жоден із нас не знає, що з ним буде за 5 хвилин, завтра, через рік, коли він чи вона вийде на вулицю або зайде в приміщення.

Але є й гарна новина – наша психіка історично пристосувалася до стану невизначеності. Тому переважно ніхто з нас не думає про це щохвилини, а отже, невизначеність у побутових питаннях не спричиняє тривожності.

От уявіть, плануєте ви зварити на вечерю пельмені, але не впевнені, що вашому партнеру сподобається. А, може, краще зварити суп? Та чи будуть від цього в захваті ваші діти? То що ж вам приготувати, аби точно всім догодити? Це також приклади невизначеності, та чи переймаємося ми через них аж так сильно?

Проте коли таких невизначеностей багато, і вони глобальні – пандемія, економічний спад, тероризм, скорочення,  вони мають накопичувальний ефект, і впоратися з ними стає дедалі важче. З’являється відчуття тривожності.

З іншого боку, невизначеність може провокувати й позитивні емоції – передчуття приємних змін. Звільнили з роботи – знайду нову, там буде цікаво, я отримаю новий досвід, познайомлюся з новими людьми.

Є поняття резильєнтності – здатності особистості відновлюватися і продовжувати діяльність навіть тоді, коли все йде не так, як задумувалося, отримувати новий досвід, проживати ці події. Виховання в собі цієї здатності дає нам змогу підвищувати свою стресостійкість та переживати невизначеність із найменшими втратами для особистості.

Щоби “прокачати” свою резильєнтність та толерантність до невизначеності, потрібно, знову ж таки, бути уважним до себе, своїх емоцій та реакцій на те, що відбувається навколо. Причому варто пам’ятати, що робити це потрібно тоді, коли ви перебуваєте в стані порівняного спокою, тому що в стані стресу аналізувати події та сприймати інформацію адекватно може бути важко (залежить від людини, деяким, навпаки, саме в стресі легко акумулювати свої сили й навички та адекватно ухвалювати рішення й діяти).

Якщо емоції зашкалюють і це заважає аналізувати, вам потрібно знизити рівень стресу, а вже потім починати аналізувати. Наприклад, зараз я перебуваю в стресі, відчуваю тривогу й мені складно; у мене тремтять руки, поверхневе дихання й озноб; усе через те, що за годину в мене важливий іспит, який визначатиме, чи вступлю я в обраний виш, якщо так, то матиму гарну професію та вигідну роботу, якщо ні, то в мене може бути такий от план.

Коли ви так “розкрутите” ланцюжок причин свого стресового стану, то й рівень тривожності знизиться, ви зможете адекватно сприймати події.

– Ми з вами говорили про дорослих, а як допомогти дітям переживати тривожність та невизначеність?

У дітей дуже пластична психіка, що дає їм можливість пристосовуватися до довкілля набагато легше та швидше за дорослих. Так, у них часто виникають стани тривожності та невизначеності: дистанційне навчання замість звичного, 1 клас, перехід у середню школу, зміна навчального закладу тощо. Проте якщо дитина зростає в доброзичливій та люблячій сім’ї, вона здатна самостійно пережити ці стани – несвідомо, за допомогою малюнка, ліплення, танцю, співу, гри та навіть бігу чи стрибання.

Звісно, увага дорослих до потреб дитини надзвичайно важлива. Адже саме вони допомагають дитині формувати та вирощувати емоційний інтелект, який дуже знадобиться їй із роками. Ми можемо аналізувати стан та емоції дитини та називати їй словами те, що вона відчуває в моменті. Це навчить її бути уважною до себе й розуміти власні емоції та потреби.

А ще дітям потрібен відпочинок. Можливо, скажу щось крамольне для освітньої спільноти, проте, якщо дитина перевантажена, у неї виникає почуття тривожності, яке згодом може переростати в стрес чи невроз. Дайте їй можливість відпочити – узяти додатковий вихідний, прийти на другий чи третій урок, щоби виспатися, не зробити сьогодні домашнє завдання, якщо бачите, що в неї немає сил.

З підлітками , з одного боку, простіше, бо з ними вже можна говорити про емоції практично на рівних, а з іншого – ще складніше. У них гормональні перепади, перша закоханість, випускні іспити й переконання, що ніхто ніколи до них не стикався з такими проблемами. Батьки традиційно налаштовані на успішне закінчення школи та вступ до вишу, примушують вчитися, нагадують про прийдешні зміни тощо. Хоча підлітки так само, як і молодші школярі, потребують уваги, турботи та додаткового відпочинку.

– А що можуть зробити педагоги, аби знизити рівень стресу для дітей у школі?

Пам’ятаєте, який сплеск адреналіну був у кожного з нас у дитинстві, коли вчитель на уроці говорив “а зараз дістаємо подвійні листочки”? У нинішніх дітей так само.

Я в жодному разі не закликаю вчителів повністю відмовитися від їхніх методів та інструментів навчального процесу й чудово розумію, яке шалене навантаження кожен із них витримує щоденно на робочому місці. Проте в силах кожного вчителя знизити рівень стресу для дітей на своїх уроках – менше кричати, менше карати за невиконане домашнє завдання (“погано, що не виконав, наступного разу доробиш і покажеш, двійку поки не ставлю” – цілком прийнятне для обидвох сторін), більше уваги й готовності до продуктивного діалогу.

Прикладів такого нового інструментарію спілкування з учнями чимало, і вони справді допомагають знизити рівень тривоги, зробити шкільну атмосферу рівною та спокійною для всіх.

Психологія залежностей

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

http://meclee.com/blog

Як подолати ігроманію, гаджетоманію та інші залежності

Ігроманія, гаджетоманія та інтернет-залежність є типами залежностей, які пов'язані зі зловживанням комп'ютерних ігор, гаджетів та інтернету відповідно. Вони можуть мати негативний вплив на фізичне, психологічне та соціальне благополуччя особи.

Ігроманія, також відома як комп'ютерна або відеоігрова залежність, описує нездатність контролювати споживання комп'ютерних ігор, що веде до значного втрати часу ізольовано від реального світу, втрати інтересу до інших активностей та негативного впливу на роботу, навчання та міжособистісні відносини.

Гаджетоманія відноситься до патологічної залежності від використання різних гаджетів, таких як смартфони, планшети, ноутбуки тощо. Люди, страждаючі від гаджетоманії, можуть витрачати надмірний час на використання гаджетів, відчувати постійну потребу перевіряти повідомлення, соціальні мережі або грати в ігри.

Інтернет-залежність охоплює широкий спектр залежності від використання Інтернету, включаючи соціальні мережі, онлайн-ігри, онлайн-шопінг, перегляд відео та безперервний пошук інформації в Інтернеті. Люди, що страждають від інтернет-залежності, можуть мати нездатність контролювати свій час, який вони проводять в Інтернеті, і можуть відчувати симптоми, схожі на залежність.

Причини виникнення цих залежностей можуть бути різноманітними. Деякі люди шукають у грі, гаджетах або Інтернеті спосіб втечі від реальних проблем чи стресу. Інші можуть перебувати в пошуку емоційного стимулу, досягнень або соціального визнання. Також існують фактори, такі як генетична схильність, низька саморегуляція, низька соціальна підтримка та вплив оточуючого середовища, які можуть сприяти розвитку залежностей.

Психологія залежностей включає в себе розуміння механізмів психологічного привабливості, посилення та втрати контролю. Вона досліджує взаємодію між фізіологічними, психологічними та соціальними факторами, які призводять до залежності.

Азартні ігри - той випадок, коли краще не починати. Азартні ігри, такі як казино, лотереї, азартні апарати тощо, можуть стати джерелом серйозної залежності та мати негативний вплив на життя людини. Це той випадок, коли краще утриматися від початку гри. Основною причиною розвитку залежності від азартних ігор є їхні особливості, які створюють потужний психологічний ефект. Азартні ігри зазвичай пропонують швидкі результати, випадковість виграшу та можливість виграти великі суми грошей. Ці фактори створюють емоційну залежність, коли люди почувають піднесення від очікування виграшу та постійно знаходяться в пошуку нових можливостей. Нездатність контролювати свою гру і витрати на неї, поступово призводять до фінансових проблем, конфліктів у взаєминах та психологічного страждання. Люди залежні від азартних ігор можуть ставити гру на перше місце у своєму житті, занедбувати роботу, сім'ю, соціальні зв'язки та інші важливі сфери життя.

Якщо ви відчуваєте, що маєте проблеми з контролем за своєю грою або підозрюєте, що у вас розвивається залежність від азартних ігор, важливо швидко звернутися по допомогу.

Як не стати шопоголіком?

Шопоголізм є формою залежності, при якій людина відчуває потребу безконтрольно купувати речі, незалежно від своїх фінансових можливостей або реальних потреб. Ось кілька кроків, як уникнути розвитку шопоголізму:

*Спробуйте зрозуміти, що викликає вашу потребу купувати багато речей. Чи є у вас емоційні чи стресові фактори, які спонукають вас до шопінгу? Розуміння своїх мотивів може допомогти зменшити цю потребу.

*Визначте свій фінансовий ліміт на шопінг і дотримуйтесь його. Плануйте свої витрати і вкладайте гроші в те, що дійсно вам потрібно.

*Перед тим, як здійснити покупку, задайте собі питання: "Чи потрібно мені це? Чи буду я цим користуватися?". Ретельне обмірковування допоможе вам зупинитися перед непотрібними покупками.

*Замість безконтрольного шопінгу шукайте інші способи розваги або використовуйте різні методи релаксації, такі як спорт, хобі або медитація. Займіться чимось, що приносить вам задоволення, не пов'язане зі шопінгом.

*Якщо ви відчуваєте, що не можете самостійно подолати свою шопоголію, зверніться до психолога або порадника залежності. Вони нададуть вам необхідну підтримку, поради та стратегії для подолання цієї проблеми. Пам'ятайте, що кожна людина унікальна, і шлях до подолання шопоголізму може бути різним. Важливо бути терплячим і шукати ті методи, які працюють саме для вас.

Чи потрібно лікувати трудоголізм?

Трудоголізм є патологічним станом, коли людина має надмірну потребу в постійній праці та займається роботою надмірно із запеклістю, не зважаючи на негативні наслідки для свого фізичного та психологічного здоров'я, а також для особистого життя та міжособистих відносин. Лікування трудоголізму може  включати встановлення меж і пріоритетів, розвиток навичок управління часом та стресом, відпочинок, збалансоване харчування та фізичну активність. Крім того, підтримка близьких людей може  допомогти у зміні навичок і підтримці здорового життя.

Психологія залежності

Залежність має складну психологічну динаміку, і вона може бути пов'язана з різними факторами. Перелічимо їх нижче.

Емоційні компоненти:

Залежність часто пов'язана з певними емоційними станами і досвідами. Наприклад, люди можуть використовувати певну залежність (наприклад, наркотики, азартні ігри або їжу) для знеболення негативних емоцій, стресу або тривоги. Залежність може стати шляхом втечі від неприємних емоцій і тимчасовим способом їх підсилення або пригнічення.

Механізми закріплення:

Залежність може закріплюватися через різні механізми. Наприклад, деякі речовини або дії можуть викликати в організмі відчуття задоволення або "підсилювачів", які стимулюють винагородну систему мозку. Це призводить до посилення бажання повторювати ці дії або вживати речовини, що викликають залежність. Поступово це може призвести до формування прив'язки до залежності і втрати контролю над нею.

Важкість подолання:

Подолання залежності може бути важким процесом, оскільки вона впливає на різні аспекти життя людини. Це може бути пов'язано з фізіологічними змінами в мозку, сильними бажаннями, відчуттям втрати контролю, страхом перед змінами та негативними відчуттями при спробах відмовитися від залежності. Крім того, можуть існувати психологічні фактори, такі як низька самооцінка, нездатність до розвитку здорових механізмів управління емоціями та погані навички розрізнення справжніх потреб від нездорових бажань.

Часто задавані питання.

Чи можна самостійно подолати залежність? Для деяких людей самостійні зусилля можуть бути успішними, особливо у випадку початкових форм залежності або на ранніх стадіях її розвитку.

Ось кілька рекомендацій, які можуть допомогти самостійно подолати залежність:

*Освіта і розуміння: вивчення своєї залежності, її наслідків і шляхів  подолання може допомогти зрозуміти проблему і збільшити мотивацію до змін.

*Самодисципліна і мотивація: розвиток самодисципліни, встановлення мети і зосередження на тому, що ви хочете досягти, може допомогти вам уникати спокус і змінити свої звички.

*Розвиток здорових замінників: знаходити замінники для залежності, таких як здорові захоплення, спорт, хобі або соціальна підтримка, може допомогти заповнити порожнечу, яка може виникнути при відмові від залежності.

*Підтримка і розмови: розмова зі своїми близькими, друзями або професіоналами - вони можуть надати емоційну підтримку, поради та допомогти вам розв'язати проблеми, пов'язані з залежністю.

Як допомогти дитині позбутися ігроманії без конфліктів?

Встановіть чіткі правила щодо використання ігрових пристроїв та обмеження часу, спілкуйтеся з дитиною про важливість інших активностей, які розвивають соціальні навички та інтереси, створіть стимулююче середовище з доступними альтернативними заняттями та проведіть час разом з дитиною, активно взаємодіючи та показуючи приклад здорового балансу використання технологій і реального життя.

Чи можна грати у казино і не "підсісти"?

Гра у казино також пов'язана з ризиком втрати грошей, залежністю та негативними наслідками для фінансового та емоційного стану людини. Тому спробуйте відповісти собі на питання: чому я хочу пограти у казіно? Чого саме мені не вистачає? Якими іншими діями я можу закриту свою потребу?

Що таке власні кордони та як їх відстоювати

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://WWW.4MAMAS-CLUB.COM/PORADY/YAK-VIDSTOYUVATI-OSOBISTI-KORDONI/

https://PSYHOLOGER.COM.UA/6-SPOSOBIV-IAK-VIDSTOIUVATY-VLASNI-KORDONY-BEZ-POCHUTTIA-PROVYNY/

    Кордони можуть бути корисними для вас і для тих, хто вас оточує. Багато хто з нас уникає встановлення кордонів, тому що відчуває себе винним, коли встановлює обмеження або просить про щось. Почуття провини можна зрозуміти. Однак, якщо не встановлювати межі, це може призвести до більших проблем. Кордони важливі з кількох причин. Вони створюють здорові стосунки та чіткі очікування. Вони захищають нас від того, щоб нас не скривдили та не використали. І вони гарантують, що ми використовуємо наш час, енергію та гроші на те, що має для нас найбільше значення. Навчитися встановлювати кордони без почуття провини може бути складно, але можливо. Це передбачає зміну способу мислення про себе та свої кордони. Нам потрібно відійти від мислення, спрямованого на те, щоб догоджати людям, яке дозволяє іншим диктувати, що для нас правильно, і почати розставляти пріоритети щодо наших потреб. Кордони потрібні кожному.

   Кордони — це обмеження та очікування, які ми встановлюємо для себе та інших. Вони допомагають обом сторонам зрозуміти, як поводитися — яка поведінка є прийнятною, а яка ні. Якщо у вас немає кордонів, люди можуть поводитися з вами, як їм заманеться; немає жодних правил чи настанов. Вони можуть торкатися вас, ставити нав’язливі запитання, кричати на вас або дзвонити посеред ночі. Ви, швидше за все, будете перевтомлюватися і дозволяти іншим користуватися вашою добротою; зрештою, це негативно вплине на ваше фізичне і психічне здоров'я.

Це може здатися смішним, але без жодних обмежень незнайома людина може зайти до вас додому, їсти вашу їжу, носити ваш одяг і спати на вашому дивані. Більшість з нас не погодилися б на таке. Ми б попросили їх піти геть — і не відчували б за це провини. Так чому ж ми можемо сказати нашим друзям і членам сім’ї, як вони можуть ставитися до нас або як вони можуть поводитися в нашому домі?

Чому ми відчуваємо провину, коли встановлюємо кордони?

Провина — це почуття або переконання, що ви зробили щось погане. Коли ви дійсно зробили щось погане, дискомфорт від почуття провини може мотивувати вас змінитися і робити краще в майбутньому.

Але якщо ви відчуваєте провину, коли не зробили нічого поганого — наприклад, коли не знаєте, де межа, — почуття провини створює проблеми й може стати перешкодою на шляху до того, щоб зробити щось у ваших власних інтересах. Ми відчуваємо провину, бо вважаємо, що кордони — це погано, неправильно або егоїстично. Хто сказав вам, що встановлювати кордони — це неправильно чи егоїстично? Хто показав вам, що це неправильно, своєю реакцією на ваші кордони? Важливо пам’ятати, що інші можуть чинити опір вашим кордонам, але це не робить їх неправильними чи егоїстичними. Це їхня думка, а не факт. Часто відсутність наших кордонів дозволяє іншим використовувати нас у своїх інтересах — і цілком зрозуміло, що вони дадуть відсіч, коли ми почнемо відстоювати свої інтереси.

Кордони — це форма турботи про себе; кожен повинен піклуватися про себе, щоб бути здоровим, щасливим, продуктивним і співчутливим. Ви можете кинути виклик своєму почуттю провини та перевірити, чи є воно виправданим, поставивши собі наступні запитання:

• Чи справді неправильно?
• Чи вважаю я, що це неправильно, чи це переконання когось іншого?
• Чи скажу я другові, що це неправильно?
• Чи моє почуття провини ґрунтується на нереалістичних очікуваннях щодо себе?
• Чи почуття провини за допомагає мені бути здоровішою чи щасливішою версією себе?
• Чи можу я терпіти чиєсь незадоволення мною, якщо я роблю те, що найкраще для мене.
•  Поради щодо встановлення кордонів без почуття провини

Не всі мають розвинену навичку доносити власну думку. У повсякденні оточуючі можуть використовувати стосовно нас маніпуляції, тиск, непрохані поради, агресію, нав’язування власної думки. Кожен з цих прикладів — порушення особистих кордонів. Як їх правильно відстоювати?

1. Говоріть, що відчуваєте, опинившись у таких обставинах. Використовуйте при цьому речення через «Я-позицію».

«Мені неприємно таке чути», «Для мене це не смішно», «Мені неприємно продовжувати розмову в такому тоні».

2. Зупиняйте те, що змушує вас почуватися дискомфортно.

«Я не буду терпіти, коли зі мною говорять у такому тоні», «Нумо припинимо цей діалог», «Мені це не цікаво», «Я не хочу це обговорювати».

3. Озвучуйте власну позицію.

«Я іншої думки з цього приводу», «Я сама вирішу», «Дякую, але я зроблю так, як уважаю за потрібне».

4. Відкладіть ухвалення рішення.

«Я не готова зараз про це говорити», «Ну ж бо повернемося до цієї розмови пізніше».

5. Кажіть чітке «НІ!», коли інші варіанти не підходять.

6. Ставте співрозмовникові запитання. Це не лише зупинить небажаний діалог, але й змусить замислитися.

«Якої реакції ти від мене чекаєш?», «Чому ви вирішили, що можете давати мені ці поради?».

Не дозволяйте іншим, навіть близьким людям, порушувати ваші особисті кордони. Почуття дискомфорту, яке ви терпляче виносите, бо боїтеся здатися грубими чи невихованими, — шкодить у першу чергу вам.

Піклуйтеся про власний емоційний та психологічний стан. Піклуйтеся про себе.

Встановлювати кордони та менше відчувати провину легше, коли ви пам’ятаєте про ці поради. Не очікуйте, що ви будете ідеальними. Встановлення кордонів і догляд за собою — це не “все або нічого”. Не зациклюйтеся на тому, щоб зробити це ідеально. Прагніть до прогресу, а не до досконалості.

Що таке довіра?

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://www.potsilunky.com/blog/trust-issues

Довіра — це базова властивість психіки, яка полягає у нашій вірі в те, що інші люди мають добрі (або нейтральні) наміри щодо нас. Це дозволяє нам почуватись з цими людьми безпечно. Психолог Ерік Еріксон писав, що здатність довіряти формується у перші роки життя. Мовляв, з року до трьох формується базова довіра до світу: коли немовля, отримуючи необхідну любов і турботу, формує уявлення, що світ безпечний і добрий. І навпаки: якщо мати недостатньо турбується про дитину, то у тієї може сформуватись ставлення до світу як до холодного і ворожого.

Не поспішай вкотре звинувачувати своїх батьків у тому, що ти не здатен/на довіритись і побудувати здорові стосунки. Краще давай разом подумаємо, що ти насправді маєш на увазі, коли кажеш, що тобі складно довіряти партнеру.

«Мені складно довіряти - Ти не ОК»

Ми не повинні довіряти всім. Тому якщо ти ставишся підозріло до когось, то, можливо, тому, що ця людина насправді цього заслуговує? Наприклад, у ваших стосунках вже було місце брехні, порушеним обіцянкам чи зраді. Зрозуміло, що у будь-якої свідомої людини почнуть в такому випадку закрадатись сумніви.

Інший випадок, коли реальних причин не довіряти нема, а ти все одно не можеш. Це може бути пов'язано з базовою недовірою до світу, негативним досвідом чи переконанням, що прийшли до нас у спадок від батьків.

Таких людей легко впізнати також за фразами: «Жінкам не можна довіряти», «Всі чоловіки зраджують», «Нікому не можна довіряти, тільки собі»

Що робити, якщо я впізнаю себе? 

1 Якщо є реальні підозри — обговори з партнером/ркою. Можливо, є сенс поділитись з партнером/ркою про недовіру та подумати, чи норм тобі залишатись у таких стосунках. Якщо так, то що могло б допомогти тобі більше довіряти йому/їй? 

2 Якщо нема об'єктивних причин не довіряти партнеру і це заважає вам будувати стосунки, рефлексуй. В такому випадку, можливо, мав місце травматичний досвід. 

«Мені складно довіряти - Я не ОК»

Знаєш притчу про птаха, який сидить на гілці, яка може зламатись? І типу сказано, що птах довіряє не гілці, а своїм крилам? От подумай, яка різниця, чи зламається гілка, якщо птах може злетіти? Здається, все логічно. Але фішка в тому, що деякі з «пташок» живуть із установками, що будь-яка гілка під ними має зламатись. Та ще й так, що обов'язково буде боляче.  Ці пташки зазвичай кажуть: «Я не довіряю, бо боюсь, що мені зроблять боляче». Насправді це  переконані, що не варті гарного ставлення від інших людей, бо самі до себе ставляться погано.

Що робити, якщо я впізнаю себе? 

1 Зайнятись собою і попрацювати із власною самооцінкою. 

2 «Повертати себе» в нову реальність. Щоразу, коли думаєш, що не варта нічого хорошого у цьому житті, ти можеш видихнути і сказати собі: «Я гідний/а гарного ставлення.

3 Побудувати в себе в голові новий образ себе про довіру і самоцінність. 

 «Мені складно довіряти - в минулому мене зраджували»

Якщо так сталось, ми співчуваємо тобі. Справді співчуваємо. Всім, хто зазнав зради, боляче.

Але те, що тебе зрадив/ла одна людина, не означає, що тебе зрадять всі наступні. Така установка звучить так: «Мені зраджував колишній, і тепер я не довіряю всім». Для мене це звучить так: «Одного разу у мене будинку не було світла і тепер я більше не довіряю електроенергії і користуюсь свічками». І якщо тобі норм ставати заручницею свого негативного досвіду, то це твій вибір. 

Що робити, якщо я впізнаю себе і хочу це змінити?

1 Рефлексуй. Згадай людей, які були варті довіри, склади список таких людей, що переконатись, що позитивний досвід у тебе теж був. Впевнені, таких людей достатньо.

2 Припини жаліти себе і обмежувати себе негативним досвідом. Знайди в собі сили осмислити його, зробити висновки і рухатись далі.

3 Обдумай позитивний досвід: які то були стосунки, в яких є довіра? Який/а ти в цих стосунках? Що було/є основою довіри у стосунках, в яких панує довіра?

4 Створи для себе новий позитивний досвід.

Найкращий спосіб перевірити, чи можеш ти довіритись людині — довіритись їй. Звісно, якщо цей ризик того вартий.

15 головних ознак людини, якій можна довіряти

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://ukr.media/psihologiya/383203/#google_vignette

1 Вона постійна у своїх словах і діях

Людина, гідна довіри, поводиться стабільно в різних ситуаціях, використовуючи схожий стиль спілкування. Вона здатна контролювати себе, постійна у своїй поведінці і робить те, що говорить (навіть якщо їй не дуже хочеться).

Гідні довіри люди не носять масок і не прикидаються, щоб справити враження. Вони не змінюють тему розмови тільки тому, що вони вже отримали потрібну їм інформацію або тому, що їм так захотілося.

2 Вона скромна і здатна співпереживати

Ці риси характеру кажуть про те, що людина думає про оточуючих і не вважає себе кращою або важливішою когось іншого. Отже, здається дуже малоймовірним, що така людина буде йти по головах або набридати, щоб тільки отримати бажане.

3 Вона поважає кордони інших людей та їхні життєві принципи

Гідна довіри людина не прагне нав'язати комусь свою думку, адже вона не відчуває потреби контролювати оточуючих. Вона розуміє, що означає слово «ні».

4 Вона прагне до компромісу і не чекає, що отримає все просто так

Довіра - це дорога з двостороннім рухом. Здатність йти на невеликі жертви у відносинах говорить про те, що людина чудово усвідомлює цей факт. Гідна довіри людина готова йти на компроміс, коли це необхідно. Якщо вона і просить про щось, то обов'язково пояснить, чому вона це робить, і яка вам від цього користь.

5 Вона спокійна. У її присутності ви теж відчуваєте себе спокійно

Людина, яка звикла прикидатися кимось, і переслідує приховані мотиви, буде помітно нервувати. Зокрема, це буде проявлятися в мові її тіла.

Якщо людина спокійна, це говорить про те, що їй нема чого приховувати. Вона чесна у своїх словах і відкрита. Швидше за все, ви теж будете почувати себе спокійно в присутності такої людини. Все тому, що ви не будете помічати ознак занепокоєння і несвідомо вести себе так само.

6 Вона не витрачає даремно час оточуючих

Гідна довіри людей зробить все для того, щоб не запізнитися на зустріч. Вона не буде скасовувати її в останню хвилину. Вона прекрасно знає, що це завдає незручностей іншим.

Крім того, скасувати зустріч - значить не стримати обіцянки, яку вона дала.

7 Вона вміє бути вдячною

Така людина здатна визнати, що вона не може зробити сама. Вона віддає належне роботі в команді. Здатна бути вдячно і визнавати заслуги інших. Вона не прагне приписати собі всі лаври.

8 Вона відкрито висловлює все, навіть неприємні для неї факти

Гідна довіри людина надає величезне значення правді і чесним відносинам. Вона не буде брехати, щось недоговорювати або фальсифікувати дані, з якими працює.

Коли необхідно, вона може оприлюднити інформацію, навіть якщо вона поставить під удар її репутацію або спровокує конфлікт. Гідна довіри людина вірить, що подібного роду конфлікти завжди можна вирішити. Головне - вміти зрозуміти опонента і налагодити з ним спілкування.

9 Вона здатна вам довіритися і розповісти щось особисте про себе

Визнати свої помилки - для багатьох означає проявити слабкість. Гідні довіри особистості не бояться здатися слабкими. Якщо людина розповідає вам про себе щось особисте, це говорить про те, що вона вам довіряє. Вона хоче, щоб ви теж були з нею чесні і відкриті.

10 Вона не думає лише про матеріальні цінності і не схиблена на грошах

Бажання мати багато гарних речей абсолютно природно. Однак, все добре в міру. Гідна довіри людина спокійно може поділитися, щоб допомогти комусь іншому.

Стабільне фінансове становище і здатність не зациклюватися на грошах кажуть про те, що людині можна довіряти. Вся справа в тому, що вона не відчуває потреби принижувати оточуючих тільки для того, щоб врятувати свою шкуру і щось отримати.

11 Вона часто виявляється права

Як ми вже з'ясували, гідна довіри особистість дуже високо цінує правду. Така людина здатна довго і наполегливо працювати для того, щоб докопатися до істини.

Вона присвячує багато часу пошуку достовірної інформації, адже саме вона дозволить знайти правильну відповідь у тій чи іншій ситуації.

12 Вона не любить пліток

Така людина не любить робити висновки і будувати думки про оточуючих, ґрунтуючись на припущеннях інших людей. Вона воліє отримувати інформацію з першоджерела і безпосередньо спілкуватися з тими, хто може повідомити достовірні факти. Гідна довіри людина уникає суспільства пліткарів. Вона прекрасно знає, що плітки - це інформація з негативним забарвленням, яка може тільки нашкодити.

13 Вона готова вчитися і відкривати для себе щось нове

Така людина прекрасно знає про те, що вона не знає відповідей на всі питання. Вона постійно перебуває в пошуку способів, які дозволять навчитися чомусь новому і розвиватися. Вона готова ділитися з оточуючими цікавою інформацією та новими фактами.

14 Вона намагається зблизитися з вами. Ви знаєте людей її кола спілкування

Прагнення зблизитися з вами говорить про те, що ви важливі для цієї людини. Вона хоче, щоб ви увійшли в коло її близьких.

Хтось з ваших знайомих може постаратися переконати вас у не добрих намірах цієї людини. Не піддавайтеся на обман. Вона постійно знайомить вас з кимось із свого оточення? Малоймовірно, що ця людина щось від вас приховує.

15 Вона завжди готова допомогти і підтримати

Гідна довіри людина підтримуватиме і допомагатиме вам просто тому, що ви цього потребуєте. Така людина зробить все для того, щоб прийти вам на допомогу у скрутну хвилину.

Психологія відносин між людьми

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://shakeup.life/relationship-psychology-ua/

Цей текст пишу в рамках побудови здорового та щасливого суспільства, участь у якому я приймаю як практикуючий психолог, та впливу на становлення психіки здорових чи не здорових стосунків між людьми. Дорослішання людини у фізичному плані є процесом, на який сама людина не може впливати, тільки спостерігати. Звичайно ж, можна робити фізичне дорослішання більш комфортним, супроводжуючи його різними видами спорту, фізичними активностями, корисним харчуванням, медитаціями тощо. А можна навпаки, роблячи процес дорослішання максимально дискомфортним, “наповнюючи” його нерухомим способом життя, відсутністю будь-яких активностей, вживаючи штучну їжу і т.д. Це про фізичний стан організму.

Як впливають відносини людей на дорослішання людини

Є ще й ментальне дорослішання людини, яке формується безпосередньо вже самою людиною і на яке, на жаль, багато хто не звертає уваги або проживає цей процес не свідомо, за традицією, за прийнятими нормами, ну або як вийде. Одним із вагомих факторів ментального дорослішання є взаємовідносини між людьми. Людина є соціальним істотою і люди не можуть бути людьми, якщо вони не пов’язані відносинами з іншими людьми. Кожна людина не може бути людиною, не проживаючи своє життя у реальних чи уявних відносинах. Навіть найбільш людина уявляє себе в будь-яких відносинах, де будуть присутні люди.

Так ось, хочу зазначити, що для здорового ментального дорослішання необхідним критерієм є здорові стосунки людей. Будь-які стосунки людини будуються на міжособистісному контакті і здоровий контакт можливий лише у випадку, якщо людина насамперед перебуває у контакті із самою собою. То що ж таке бути в контакті із самим собою? Контакт із собою людина починає вибудовувати із самого дитинства, спираючись спочатку на відносини зі своїми парентальними фігурами. І якщо дитину навчили:

• не проявляти емоції та почуття,
• бути сильним у будь-якій ситуації,
• не бути вразливим,
• не плакати,
• не просити про допомогу,
• не виявляти ініціативу,
• не відстоювати свої межі,
• не говорити про свої досягнення і багато ще подібних “не здорових установок”,

то сама дитина починає витісняти природні потреби психіки в природному проживанні почуттів:

• страху
• суму
• радості
• гніву.

І ось тоді втрачається внутрішній контакт із самим собою і цей вид поведінки закладається у підсвідомість.

Таким чином дитина збирає в психіці подібні патерни поведінки (фіксовані гештальти) для різних ситуацій, які згодом запускаються вже неусвідомлено і приймаються як єдино правильні. Такі патерни формують життєвий сценарій людини – неусвідомлений план життя, що складається з переконань, фантазій, емоцій та спогадів, які у свою чергу пророкують і надають сенс відносинам.

Психологія взаємовідносин людей

Наш світ не ідеальний і кожна людина стикається з ситуаціями, коли зачіпаються різні болючі почуття та емоції. Для переживання стресових ситуацій чи травм для людини особливо важливі взаємовідносини, у яких проживання останніх буде найбільш природним для самої природи психіки та відповідно менш болючим для самої людини.

І якщо дитина зростала без підтримки здорових стосунків, без можливості навчитися правильному та здоровому проживанню почуттів та емоцій, у подібних ситуаціях вона закриватиметься, відчужуватиме свої незручні почуття, тим самим втрачаючи внутрішній контакт із собою і як наслідок вибудовуючи перешкоди для стосунків. Вже будучи фізично дорослою, людина приносить у своє життя неусвідомлені фіксовані патерни поведінки, які виявляються у повсякденному сімейному житті, на роботі, на вулиці, у політиці тощо, у вигляді:

• сварок,
• образ,
• агресії,
• ревнощів й т.і.

Говорячи про становлення психіки дитини і фіксування певних паттернів поведінки в не здорових відносинах, більшої шкоди для психіки приноситиме не сам стрес або травма, а саме відсутність дбайливих і захищаючих відносин, які були б зцілюючими самі по собі. Дитина, яка завжди може звернутися за допомогою, захистом або підтримкою до дбайливого та розуміючого дорослого, не зазнає великої шкоди від можливої ​​травми або стресу, тому що їй не потрібно буде закриватися, пригнічувати свої почуття і тим самим обмежувати контакт із самим собою.

56 цікавих фактів при психологію людини

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://sch15.edu.vn.ua

Всім нам відомо, що психологія — це наука про сукупність психологічних явищ та поведінку людини, вищих тварин, яка пояснюється на основі цих явищ. Отже, об’єктом науки є людина, істота наділена свідомістю та внутрішнім суб’єктивним світом.

 Психологію можна віднести до одної з найцікавіших наук. Якщо Вам все ж хочеться дізнатися більше, то цікаві факти про психологію Вам допоможуть.

#1: Мозкова діяльність продовжується навіть тоді, коли ми відпочиваємо. У цей момент відбувається фільтрація того, що дійсно потрібно відкласти в пам’яті, а що прибрати «про запас». Прокинувшись вранці ви ніколи не забудете те, що дійсно важливо для вас, але і не згадайте того, на чому не зупинили свою увагу вчора.

 #2: Людина відчуває себе більш успішною та щасливим тільки тоді, коли її мозок чимось зайнятий. Більш того, сіра речовина не цікавить монотонна робота – мова йде як раз про постійну метушню концентрації та перемикання з однієї роботи на іншу. Тільки в такі моменти людина відчуває себе щасливою.

#3: Ви не можете не звертати увагу на їжу,  на небезпеку. Чи помічали ви, що люди завжди зупиняються, щоб подивитися на сцени нещасних випадків. Насправді, ми не можемо не звертати уваги на ситуацію небезпеки. У кожної людини є особлива частина мозку, яка відповідає за виживання та запитує: «Чи можу я це з’їсти? Може це мене вбити?».

#4: Дослідники довели, що якщо в юності людина вміла відмовлятися від того, чого сильно бажала, їй даються життєві випробування простіше та з мінімальними втратами.

#5: Для того, щоб до чогось звикнути необхідно трохи більше 2-х місяців, а точніше – 66 днів. Саме такий період знадобиться людині для того, щоб сформувати та довести до автоматизму будь-яку дію. Наприклад, якщо ви хочете перейти на правильне харчування, то вам може знадобитися трохи менше – приблизно 55 днів. А ось до спорту доведеться звикати довше – до 75 днів.

#6: Якщо ви думаєте, що можете мати безмежну кількість друзів, ви глибоко помиляєтеся. Виявляється, що людина за все своє життя може дружити до 150 разів.

#7: Бувають випадки, що ви хочете зробити дівчині приємне, подарувавши подарунок, але не знаєте що їй потрібно. Рішення є! Скажіть їй, що купили подарунок та запропонуйте відгадати, що це. Вона перерахує те, що хоче.

#8: Якщо вас мучать кошмари по ночах, можливо, ви мерзнете уві сні. Науковий факт – чим холодніше в спальні, тим більше шансів побачити поганий сон.

#9: Навіть позитивні події, такі як закінчення університету, вступ у шлюб або нова робота, можуть призвести до депресії.

#10: Кращим засобом від турбот, тривожності і стресу є читання. Це заняття надає більш швидкий ефект на організм. Дивно, але цей спосіб багато краще прийому алкоголю, набагато ефективніше прогулянкам, чаювання або прослуховування музики.

#11: У психології є принцип: чим більше очікувань з приводу якоїсь події, тим вище ймовірність нищівної розчарування. Більше чекаєш – менше отримуєш, менше чекаєш – більше отримуєш.

#12: Більшість людей в незнайомому місці тримається праворуч. Якщо ви не хочете бути в натовпі або простояти довго в черзі, то знаючи цей факт, сміливо йдіть ліворуч або займайте чергу, яка лівіше.

#13: Згідно спостереженням експертів, люди з блакитними очима можуть закохатися всього за кілька хвилин, а люди з карими очима можуть одночасно любити двох. Щоб закохалися зеленооким, необхідно багато часу, іноді на це йдуть роки. Люди з усіма іншими кольорами можуть закохатися всього за годину.

#14: Цікаво те, що хороші оцінки людина запам’ятовує у багато разів краще, ніж погані. З імовірністю 89% люди згадають позначку «5» і лише 29% – оцінку «3». Як наслідок, здається, що оцінка була вище, ніж насправді.

#15: Цікаво, що судді в спорті карають частіше ті команди, форма яких чорного кольору. Це підтверджує статистика, яку ведуть НХЛ, ФІФА.

#16: Відомий факт, що жінки, перебуваючи в магазині одягу, більше акцентують увагу на полиці та вішалки, на яких панує безлад. Підсвідомо їм здається, що саме там знаходиться щось краще, цікавіше.

 #17: Цілу сферу психологічних факторів та прийомів використовують на собі магазини. Наприклад, повторювані товари на касі, акції та спеціальні цінники різних кольорів. Якщо на ціннику написати замість «Шкарпетки – 2 грн.» – «АКЦІЯ! 5 пар носків – 10 грн.» продажі можна збільшити рівно наполовину..

#18: Якщо в будинку розбите скло, то незабаром жодного цілого вікна в ньому не залишиться, а потім почнеться мародерство – така основна думка теорії розбитих вікон. У більш широкому сенсі ця теорія полягає в тому, що люди набагато охоче порушують правила та норми поведінки, якщо бачать явні ознаки безладу навколо – це було неодноразово експериментально доведено.

#20: Люди неохоче суперечать спокійній, врівноваженій людині. Навпаки, коли хтось люто і агресивно відстоює свою думку – йому чинитимуть опір та будуть з ним сперечатися.

#21: Ті, хто спить 6-7 годин, менше схильні до ризику передчасної смерті, ніж ті, хто спить по 8 годин. Варто відмітити, що ті, хто спить менше 5 годин – в три рази частіше страждають психічними розладами, ніж ті, хто спить по 8-9 годин.

 #22: Немає для людини кращого слова, ніж її ім’я. Перше, що треба запам’ятовувати при знайомстві – ім’я. Не посаду, не професію, а ім’я. Це основне правило встановлення хороших відносин.

 #23: Щоб швидко заснути треба лягти на спину, витягнутися та розслабити все тіло. Закрити очі і під закритими повіками закотити зіниці вгору. Це нормальний стан очей під час сну. Прийнявши це положення, людина засинає швидко, легко та глибоко.

 #24: Психологи визначили, що жінці достатньо всього 45 секунд для того, щоб оцінити незнайомого чоловіка. З них 10 секунд вона будує загальне враження про фігуру, 8 секунд оцінює очі, 7 секунд дивиться на волосся, 10 секунд на губи та підборіддя, 5 секунд – на плечі. А останні 5 дивиться на обручку, якщо вона є.

#25: Знання психології робить життя простішим, через врахування можливих реакцій оточуючих людей, а застосування практичної психології покращує взаєморозуміння, і допомагає вирішувати конфлікти вчасно.

 #26: Люди, які страждають депресією, нерідко говорять, що сприймають навколишній світ у сірих тонах. Виявилося, що це не просто психологічний феномен – сірість фарб при депресії має під собою фізіологічну основу. Такий висновок зробили німецькі вчені з університету Фрайбурга, які досліджували процеси в очах пацієнтів за допомогою електроретинограми. Вони виявили сувору залежність – чим сильніше депресивні симптоми, тим слабкіше реагує сітківка ока на стимуляцію показом контрастних зображень.

#27: Кожен раз, коли ви подумки повертаєтеся до якоїсь події, ви змінюєте її, так як нервові шляхи кожен раз інакше активізуються. На це можуть впливати і пізніші події, і бажання заповнити прогалини в пам’яті. Так ви, наприклад, не пам’ятаєте, хто ще був на зустрічі родичів, але так як ваша тітка зазвичай присутня, ви можете згодом включити її в ваш спогад.

#28: Некомпетентні люди часто виявляються вище по кар’єрних сходах своїх більш кваліфікованих колег в силу ефекту Даннінга-Крюгера. Згідно нього, люди з низьким рівнем кваліфікації схильні переоцінювати свої здібності, а, приймаючи невдалі рішення, часто нездатні усвідомити помилковість внаслідок знову ж слабкої компетенції. Люди з високим рівнем кваліфікації дивляться на речі більш тверезо і, навпаки, схильні занижувати свої здібності, а також вважають, що оточуючі невисоко їх оцінюють. Ці висновки були експериментально підтверджені психологами Даннінгом і Крюгером з Корнельського університету в 1999 році.

#29: Оптимістичний чи песимістичний погляд на світ кожної конкретної людини програмується генетично. Згідно з дослідженнями вчених з Мічиганського університету, він визначається концентрацією нейропептидів Y в мозку: знижена концентрація змушує сприймати навколишній песимістично і депресивно.

#30: Іноді нерозділене кохання переростає в справжню одержимість і навіть загрожує психічними розладами. Такими, наприклад, як синдром Аделі. Синдром Аделі – це тривала безвідповідна болюча любовна одержимість іншою людиною.

 #31: Проаналізувавши більше мільярда твітів, опублікованих під час великих спортивних змагань, вчені встановили, що чим «голосніше» та впевненіше заяви сперечальника, тим більше у нього шансів здобути перемогу в дискусії. Іншими словами, говоріть впевнено, навіть якщо знаєте, що неправі.

#32: Якщо людина намагається щось пригадати, але при цьому продовжує дивитися вам в очі, будьте упевнені, вас обманюють.

 #33: Жінки відчувають себе коханим, спілкуючись віч-на-віч зі своїм партнером, чоловіки, навпаки, відчувають емоційну близькість у спілкуванні, коли вони працюють, грають, або розмовляють, сидячи поруч з партнеркою.

 #35: Між зовнішнім виглядом та злочинністю є пряма залежність. Злочинці менш привабливі, ніж середня людина. А люди, які більш привабливі, набагато рідше йдуть на злочини.

 #36: Свідки-чоловіки та свідки-жінки по-різному запам’ятовують деталі злочинів. Коли злочинець, наприклад, вихоплює сумочку, жінки-свідки запам’ятовують вираз обличчя жертви. Свідки-чоловіки, навпаки, запам’ятовують грабіжника.

#37: Згідно психологам, всі ми любимо мріяти. Дослідники стверджують, що люди, які люблять мріяти, як правило, більш винахідливі та краще вирішують різні проблеми.

#38: Існує психічний феномен, зворотний дежавю, під назвою жамевю. Він полягає у раптовому відчутті того, що ви стикаєтесь з ситуацією або людиною перший раз, хоча насправді вона вам добре знайома. Але якщо дежавю відчував хоча б раз майже кожен з нас, жамевю зустрічається набагато рідше та може служити ознакою серйозного психічного розладу. В один ряд з ними можна поставити феномен прескевю – добре знайомий багатьом стан, коли ви не можете згадати знайоме слово, яке «крутиться на язиці».

#39: Найвідоміший приклад «обману через чесність». Людина, яка озвучить свої нечисті наміри, буде виглядати в очах оточуючих більш чесною, ніж людина, у якої ці наміри повністю відсутні або вона їх приховує.

 #40: Ефект «сліпоти неуваги». Ідея полягає в тому, що ми часто сліпі до того, що відбувається у нас буквально «під носом», якщо ми орієнтовані на якусь іншу задачу.

#41: Ви можете запам’ятати тільки 3-4 елементи одночасно. Існує правило «магічного числа 7 плюс-мінус 2», згідно з яким людина не може зберігати більше 5-9 блоків інформації одночасно. Більша частина інформації в короткочасній пам’яті зберігається 20-30 секунд, після чого ми її швидко забуваємо, тільки якщо не повторюємо знову і знову.

 #42: Ви бачите речі інакше, ніж їх сприймаєте. Згідно з дослідженням Кембриджського університету, «неважлво в якому поряку розмщені букви в слові». Головне, щоб перша та остання букви були на своєму місці. Навіть якщо інші букви будуть перемішані, ви зможете прочитати речення. Це відбувається тому, що людський мозок не читає кожну літеру, слово в цілому. Він постійно обробляє інформацію, яку отримує від органів почуттів і те, як ви сприймаєте інформацію (слова), як правило, відрізняється від того, що ви бачите (переплутані літери).

#43: Ви знаєте, як робити речі, які ніколи раніше не робили. Уявіть, що ви ніколи не бачили iPad, але вам його дали та запропонували почитати на ньому книжки. Ще до того, як ви включите iPad і почнете їм користуватися, у вашій голові вже буде модель того, як читати з його допомогою книги. У вас будуть припущення того, як буде виглядати книга на екрані, якими функціями ви зможете користуватися, і як ви це будете робити.

 #44: Дитина починає сприймати своє окреме «Я» тільки після двох років народження, а до цього він відчуває себе одним цілим з усім навколишнім світом. Так, як ми з Вами вважаємо свою руку, ногу «собою», так і малюк вважає весь навколишній світ частиною себе.

 #45: 90% всіх захворювань несуть в собі психологічний характер, а остаточно вилікуваною людина може бути тільки при відновленні свого душевної рівноваги.

#46: Доведено, що дитина, позбавлена на тривалий час фізичного контакту з людьми, деградує і може загинути. У слідстві з цим, відсутність фізичних емоційних зв’язків може бути фатальною для людини. Це у своєму роді сенсорний голод, який необхідно стимулювати в житті людини.

 #47: Спостереження психологів показують, що при особистих контактах співрозмовники не здатні дивитися один на одного постійно, а лише не більше 60% загального часу. Однак час зорового контакту може виходити за ці межі у двох випадках: у закоханих та у агресивно налаштованих людей. Тому якщо малознайомий чоловік довго і пильно дивиться на вас, найчастіше це говорить про приховану агресію. :))

#48: Тривалість візуального контакту залежить від відстані між співрозмовниками. Чим більше відстань, тим більш тривалі контакти очей можливі між ними. Тому спілкування буде більш ефективним, якщо партнери сидять по різні боки столу – в цьому разі збільшення відстані між ними буде компенсуватися збільшенням тривалості контакту очей. #49: Жінки довше дивляться на тих, хто їм симпатичний, а чоловіки – на тих, хто симпатизує їм. Як показують спостереження, жінки частіше за чоловіків використовують прямий погляд, а тому вони менш схильні сприймати пильний погляд як загрозу.

 #50: Не слід думати, що прямий погляд є ознакою чесності і відкритості. Людина, що вміє брехати, може фіксувати погляд на очах співрозмовника, а також контролювати свої руки, не дозволяючи їм наближатися до свого обличчя.

#51: Звуження та розширення зіниць не підпорядковується свідомості, а тому їхня реакція дуже чітко показує зацікавленість партнера в вас. Розширення зіниць показує посилення інтересу до вас, про ворожість розповість їх звуження. Однак подібні явища слід спостерігати в динаміці, тому що розмір зіниці залежить також від освітленості. При яскравому сонці зіниці в людини вузькі, в темному приміщенні зіниці розширюються.

#52: Теорія нейролінгвістичного програмування стверджує, що по руху очей співрозмовника можна дізнатися, які саме образи зараз у свідомості людини і чим він зайнятий в даний момент: придумує або згадує.

#53: Якщо співрозмовник дивиться ліворуч вгору або просто вгору, швидше за все він занурений в зорові спогади. Такий погляд можна спостерігати в людини, що відповідає на питання «Хто зображений на двох-гривневій купюрі?».

#54: Погляд у напрямку праворуч вгору видає зорове конструювання. Людина намагається уявити те, що він ніколи не бачив. Наприклад, спробуйте уявити вашого близького друга в скафандрі космонавта.

#55: Погляд ліворуч в сторону говорить про слухові спогади. Наприклад, згадайте звуки фортепіано. Якщо погляд спрямований праворуч в сторону – це ознака слухового конструювання. Наприклад, уявіть, як розмовляють інопланетяни.

#56: Погляд ліворуч вниз – внутрішня розмова з собою. Вміння невимушено та непомітно спостерігати за очима співрозмовника, аналізуючи його, нададуть вам неоціненну допомогу, як у щоденних розмовах, так і в разі важливої ділової бесіди.

Навчаємо дитину та себе справлятися зі стресом

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/5613/

У повсякденні ми досить часто чуємо слово «стрес». Але під цим словом люди розуміють не один і той же розлад, а багато різних проявів психіки. Що ж таке стрес насправді? Спробуймо з’ясувати.

Що таке стрес?

Термін «стрес» означає певну реакцію організму. Вона виникає, коли ви стикаєтеся з обставинами, які змушують вас діяти, змінюватися або пристосовуватися, щоб відстояти свою позицію або зберегти баланс у тій чи іншій ситуації. Ці обставини називаються стресорами.

Реакція на стрес, відома як «бий або біжи», викликає багато мимовільних змін у людському тілі, які сповнюють людину додатковим імпульсом енергії, аби вона могла битися і втекти від джерела загрози. За первісних часів цей механізм мав значну користь для людини, тому що більшість стресів були відповіддю на фізичну загрозу. Тому приплив фізичної енергії здебільшого давав людині змогу залишитися живою. Однак у наш час більшість стресів – це стреси, пов'язані з психологічними факторами: роботою, міжособистісними взаєминами тощо, і реакція організму на стрес у цих випадках не є необхідною або корисною. Зокрема, така реакція може заважати людині чітко і тверезо мислити, щоб знайти вихід із ситуації.

Хронічний стрес

Коли ви часто потрапляєте в стресові ситуації і вже не можете їх контролювати, ризикуєте набути хронічний стрес, який може спричинити багато негативних наслідків для вашого здоров'я. Якщо ваша реакція на стрес досить тривала і не дає змоги вашому тілу розслабитися, організм може відчувати перенапруження й виснаження.

Дослідження, присвячені впливу стресу на здоров'я людини, свідчать, що стрес може призвести до багатьох захворювань або викликати їх розвиток, оскільки хронічний стрес здатний знижувати імунітет.

Основи управління стресом

Незалежно від того, що є причиною стресу, ви можете вжити певних заходів, аби впоратися з ним. Для цього вам потрібно поглянути на стресову ситуацію з трьох сторін:

• Усуньте симптоми стресу

Просто позбутися симптомів стресу недостатньо, однак це необхідно зробити найперше, щоб запобігти розвитку хронічного стресу. Послабити реакцію організму на стрес і більш спокійно реагувати на стресові фактори вам можуть допомогти різні засоби. Найпростіші способи зняття симптомів стресу – дихальні вправи і гумор.

• Докладіть зусиль, щоб опанувати ситуацію

Цей етап боротьби зі стресом багато в чому залежить від індивідуальних особливостей людини, котра переживає стрес, і є надзвичайно важливим. Як зазначалося, у стресовому стані людям не завжди під силу знайти оптимальний вихід із ситуації. Коли ви опинитеся у спокійнішому місці, то зможете знайти спосіб упоратися з тим, що у вас викликає стрес.

Ви відчуваєте стрес через стосунки? Опануйте більш ефективні стратегії спілкування або розвивайте впевненість у собі. Ваш стрес пов'язаний із роботою? Навчіться отримувати насолоду від вашої поточної роботи або спробуйте знайти нову. Ви відчуваєте стрес через нестачу грошей? Упоратися можна і з ним, навчившись фінансової грамотності. Люди часто не звертають уваги на прояви стресу або довгий час терплять його, стаючи в таких випадках ворогами самим собі. Припиніть робити це негайно.

• Навчіться управляти стресом у довгостроковій перспективі

Щоб ефективно справлятися зі стресом, вам потрібно знайти собі заняття, які наповнюють вас позитивними емоціями й роблять вас емоційно стійкими перед стресовими факторами. Такими заняттями можуть бути медитація, фізичні вправи або будь-які заняття, які підвищують вам настрій. Також навчіться бути емоційно стійкішими. Замість того, щоб чекати прояву симптомів стресу, а потім позбавлятися їх, ви можете навчитися спокійніше реагувати на стресові ситуації.

Життєві цінності: вибір, роль та вплив на життя людини.

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://prostyle.in.ua/Article/zhyttye-i-tsinnosti-vybir-rol-ta-vplyv-na-zhyttya-lyudyny/

З кожної проблеми є вихід і не один. Постійно доводиться вибирати між альтернативними варіантами. Що нами при цьому керує? Чому одні рішення даються легко, а інші тиснуть важким вантажем?

Ймовірно, через те, що наші життєві цінності стоять вище вигоди, і навіть позитивний результат не приносить внутрішнього задоволення, якщо йде врозріз із ними. Як правильно визначити наші цілі та життєві цінності, щоб вони не суперечили одна одній? Адже всі хочуть пишатися своїми вчинками, а не мучитися докорами совісті.

Навіщо нам життєві цінності?

Життєві цінності — це основа для виборів різного ступеня важливості, що тісно пов'язана з нашими морально-етичними нормами. Здійснюючи чергову дію, ми перевіряємо її на відповідність життєвим цінностям. Якщо вони сумісні, то відчуваємо задоволення від зробленого: з'являється впевненість у діях, своє життя оцінюємо як продуктивне та повноцінне. Якщо після ухвалення рішення не залишає занепокоєння, дратівливість, агресія — значить, якусь із внутрішніх цінностей було порушено. Тоді людина переживає особистісний конфлікт, що позначається на його настрої, впевненості у собі, самооцінці.

Як ви розумієте, значення внутрішніх цінностей у тому, щоб спростити людині процес ухвалення рішення, розмежувати «добре» та «погано». Коли є, на що спертися, легше не помилитися і отримати бажаний результат, який принесе задоволення.

Від чого залежить вибір цінностей життя?

Формування життєвих цінностей триває від народження до зрілого віку. Основна система закладається у ранньому дитинстві. До глибокої зрілості вона постійно доповнюється новими життєвими цінностями, значення та важливість яких ми усвідомлюємо у процесі життя. Далі залишається майже незмінною.

Можна виділити у цьому кілька етапів:

1. Сім'я. Це етап формування внутрішніх установок дитини, провідна роль якої відведено батькам. Вони закладають основи системи життєвих цінностей особистим прикладом, міркуваннями, своєю поведінкою, оцінками. Все це дитина переймає та використовує у дорослому житті.
2. Навчальні заклади. Відбувається формування усталених переконань і суджень. Довіра та повага дітей до педагогів відкривають для них нові життєві цінності. Відомий приклад із життя: учні більше цікавляться предметами, уроки з яких ведуть цікаві та захоплені своєю роботою вчителі.
3. Суспільство. Соціум диктує свої правила та норми поведінки. Іноді засуджує та переслідує людину з нестандартними поглядами та принципами, не підтверджуючи свою правоту жодними аргументами. Життєві цінності особистості на цьому етапі формуються або з прийняттям законів суспільства, або всупереч їм.
4. Самопізнання. Цей етап пов'язаний із виявленням проблеми розбіжності життєвих цінностей та нав'язаних стереотипів. На ньому проходить переосмислення своїх поглядів та переконань, спираючись на свій життєвий досвід.

Як зрозуміти свої життєві цінності?

У систему основних життєвих цінностей людини найчастіше входять:

• Розуміння - це здатність перейнятися істинними думками та намірами людини і прийняти їх. З їх його допомогою можна позбутися злості, гніву, внутрішнього спустошення, образи.
• Кохання - життєва цінність людини, яка виражається не тільки в романтиці, чуттєвих проявах, а й у доброму, співчутливому ставленні до навколишнього світу і всього, що в ньому живе.
• Толерантність - прийняття зовнішнього вигляду, поглядів, способу життя іншої людини, незважаючи на те, що вони можуть йти врозріз власним уявленням, здаватися хибними, смішними або дурними.
• Повага — важлива життєва соціальна цінність, яка дає можливість оцінювати людину за її найкращими особистісними якостями, визнавати її значущість та досягнення. Ця риса характеру дозволяє працювати над собою і самовдосконалюватися, змушує прагнути кращого, щоб заслужити повагу інших.
• Чесність — здатність зізнатися собі та оточуючим у результатах, які далекі від бажаних та озвучити реальний стан справ, навіть якщо це не збігається з особистою вигодою. Тільки чесність дає можливість усвідомити власні особливості, зрозуміти свої принципи та побудувати зручні та зрозумілі стосунки з людьми.
• Прощення - це здатність приймати помилки інших. Вона пригнічує руйнівну дію таких станів, як гнів, зрада, душевний біль, глибоке розчарування.
• Дружба - це здатність розділяти з іншою людиною інтереси, цілі, погляди. Дружні стосунки будуються на взаємовиручці, відвертості та безкорисливості.
• Сім'я – одна з головних суспільних та особистих цінностей людей. Це є основна структурна одиниця суспільства. У сім'ї передаються побутові, культурні, духовні знання та традиції, формується мовна та національна приналежність. Основна функція сім'ї - це народження та виховання наступного покоління.

Кожна людина додає до цього списку свої пункти, якщо рахує їх важливими.

Усі життєві цінності поєднують 4 складові:

• Важливість. Усталені погляди та переконання мають величезне значення для людини, тому їх намагаються дотримуватись і дорожать ними.

• Усвідомлення. Людина вибирає норми поведінки та свої принципи у житті усвідомлено. Ми самі контролюємо себе при здійсненні дій, перевіряємо їхню відповідність нашим внутрішнім установкам.

• Самодостатність. Маючи свої переконання, ми не вимагаємо схвалення від оточуючих.

• Позитивний настрій. Дотримання цінностей сприймається доброзичливо, з радістю, на відміну напружуючих обов'язків.

Для визначення своїх життєвих цінностей розроблено багато способів та методів. Ось один із найдоступніших:

1. Візьміть аркуш паперу. Запишіть усе, що вважаєте найважливішим для вас. Це має бути щось таке потрібне, що просто не змогли б без цього існувати.
2. Запитайте себе в кожному пункті: «Я точно не можу без цього жити? Чи стану абсолютно нещасним, якщо це в мене заберуть?». Якщо виник найменший сумнів — викреслюємо.
3. Виконайте попередній крок стільки разів, поки на аркуші залишаться не більше 10 пунктів.

Ось вони ваші життєві цінності.

Що може підказати, що життєві цінності визначені неправильно, і їх потрібно переглянути:

1. Часто відчуваєте невдоволення життям, яке породжує сумнів у правильності прийнятих рішень та дій.
2. Зайва самокритичність підриває самооцінку та свідчить про внутрішні протиріччя.
3. Не бачите перспектив і сповнені песимізмом.
4. Вам нудно, немає бажання розвиватися, проявляти ініціативу на роботі та у стосунках. З'явилася байдужість до результатів.

Всі ці ознаки можуть свідчити, що вибрані вами установки нав'язані зовнішнім джерелом. Намагаючись їм відповідати, ви витрачаєте енергію, сили, втрачаєте інтерес до життя.

Що таке толерантність

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://suspilne.media/181178-den-tolerantnosti-ak-vihovuvati-v-sobi-tolerantne-stavlenna-do-insih/

Коли виникає страх чи зневага до інших, з'являється дискримінація та нетерпимість. Також це можна назвати відсутністю толерантності.

Відмінності підкреслюють нашу унікальність, оскільки всі ми відрізняємося за рівнем доходів, захопленнями, зовнішністю, характером, політичними поглядами, уподобаннями в їжі або у виборі сексуальних партнерів. І це – нормально, це і є світ, у якому ми живемо, подобається нам це чи ні. Об'єднує нас причетність до єдиного суспільства, тому толерантність є необхідною рисою, яка допомагає таким різним людям мирно співіснувати.

Так біологічно склалося, що людський мозок на підсвідомому рівні "запрограмований" створювати умовні поняття, на кшталт "свій-чужий". Тому нас приваблюють люди, які схожі на нас, і відлякують ті, відмінності з якими помітніші: це може бути колір волосся, стрижка, стиль одягу, форма спілкування, субкультурні чи національні ознаки. Але коли відчуття "несхожості" іншої людини починає переважати здоровий глузд і банальне виховання – виникає ґрунт для нетерпимості, неповаги та навіть проявів агресії до іншого.

Толерантність – риса цивілізованого суспільства. Тому що люди, які хочуть жити в гармонії та порядку, ніколи не ображатимуть, принижуватимуть чи будуть завдавати шкоди людині з протилежними поглядами. У розвинених країнах високий рівень толерантності: ніхто не обмежує свободу волі іншого через те, що не погоджується з чужим світоглядом. Якщо всі країни дійдуть високого рівня толерантності, то зменшиться кількість конфліктів на тлі релігій, національних інтересів, культурних відмінностей.

Впевнена у своїх поглядах людина не боїться порівняння з іншими точками зору, не боїться конкуренції поглядів і не боїться, що чужий погляд на речі якимось чином негативно вплине на її реальність.

Простими словами, толерантність – це прийняття та повага до чужого вибору, особливостей, думок. Коли ви припускаєте, що інша людина може висловлюватись або проявляти себе як особистість вільно, без остраху бути засудженим. Вибір іншої людини (чи то віра, релігія, особисте життя) необхідно прийняти як даність, а будь-які розбіжності не засуджувати, але обговорювати шляхом цивілізованої розмови (якщо ви настільки впевнені у своїй позиції, щоб підкріплювати її не мовою ненависті, а через діалог).

Не варто плутати толерантність із поступкою, поблажливістю, відмовою від своїх переконань, байдужістю. Це відкритість до світу та людей, усвідомлення різноманітності навколишнього світу та його унікальності. Толерантність є ознакою впевненості у собі та усвідомленні надійності власних морально-етично-громадянських позицій.

Відсутність толерантності породжує ненависть. Ненависть веде до недовіри. Недовіра тягне за собою віддаленість людей один від одного. Нічого не нагадує? Наприклад, пострадянські країни, де політика партії заперечувала необхідність толерантності та постійно створювала нових ворогів? Україна тільки стає на шлях формування толерантного суспільства, але ці зміни, якщо вдасться сформувати у людей розуміння необхідності жити у мирі, будуть тільки на краще.

Толерантність дозволяє людям різного походження, віросповідання та переконань працювати та жити спільно, і це сприяє більшій ефективності в роботі та створює єдність команди. Там, де є дискримінація, не може бути спокою та мирного співіснування. Відсутність толерантності призводить до конфліктів та нестабільності у відносинах людей та їхній роботі.

Приклади порушення толерантності

1. Гендерна: у багатьох країнах і релігіях досі є розподіл на "вищу стать", тобто чоловічу, і "нижчу" – жіночу. Там тільки чоловік може розлучитися з дружиною, тільки чоловік має право на вищу освіту та має можливість виїжджати за кордон, тоді як дружині дістається вся "домашня" робота (хоче вона того чи ні).
2. Расова, національна: у США до ХХ ст. люди ділилися на два типи: "білошкірий" і "темношкірий". Про відсутність терпимості однієї раси до іншої вперше заговорив Мартін Лютер Кінг, чим допоміг суспільству стати більш толерантним. Американське суспільство досі продовжує внутрішній діалог з приводу толерантності та прав темношкірих американців.
3. До людей з інвалідністю: є такий термін "ейблізм" – це тип дискримінації, при якому працездатні люди розглядаються як нормальні та панівні над людьми з інвалідністю, що призводить до упередженого ставлення щодо останніх. Наприклад, одним з видів дискримінації щодо людей з інвалідністю є заперечення їхньої автономії. Так, іноді офіціант частіше звертається до людини, що супроводжує людину з інвалідністю, ніж до неї самої.
4. Релігійна: у СРСР йшла гігантська атеїстична пропаганда, у зв'язку з чим у в'язниці садили священнослужителів та вірян.
5. Сексуально-орієнтаційна: утиск людей за те, що вони люблять людину своєї статі.
6. Політична: у США є дві сильні політичні партії: демократична та республіканська. Буває, прихильники партій свідомо погано ставляться одне до одного саме на ґрунті політичних поглядів.
7. Освітня: люди з вищою освітою іноді вважають себе кращими за тих, хто без неї.
8. Міжкласова: нетерпимість багатої людини до бідної (і навпаки, звісно). Або упереджене ставлення до безхатьків не як до особистостей, а як до маргіналізованих "низів" суспільства.

Якщо люди не можуть терпіти один одного, вони стають злими та розчарованими. У суспільстві, наповненому ненавистю, людина починає відчувати скутість і більше схильна до депресій.

Як виховувати в собі толерантне ставлення до інших

Коли йдеться про виховання дітей, навряд чи хтось із дорослих захоче виховувати своє чадо через заохочення дискримінації. Як правило, "маленьким людям" намагаються прищепити доброту, сприяють розвитку емпатії. Бо ніхто з нас не народжується толерантним – це культурна звичка, яка формується з дитинства або яку ми самостійно формуємо в дорослому житті.

Здатність приймати відмінності одне одного може вплинути на самопочуття людини. Толерантність знімає бар'єри та дозволяє мислити ширше. Також толерантність призводить до зменшення стресу та сприяє розвитку співчуття, співпереживання та розуміння почуттів іншого. Є кілька порад, які допоможуть вам виховати собі толерантне ставлення:

Нагадайте собі, що ви у безпеці. Якщо хтось думає інакше та їхня думка відрізняється від вашої, це зовсім не означає, що ви помиляєтеся. Ви маєте повне право відстоювати ваші переконання, але якщо навчитися робити це неконфліктним шляхом, наводячи вагомі аргументи, то ви почнете відчувати себе впевненіше.

Говоріть за себе. Спробуйте висловлювати свою думку точніше. Наприклад, "Я не згоден з тим, що… у мене інша думка…". Не слід агресивно розмовляти з людиною, яка думає не так, як ви.

Обходьтеся без образ і переходу на особистості. Не провокуйте людину до сварки, висловлюючи образи: "Ви дурні, якщо так думаєте!" і т.п. Намагайтеся дізнатися більше, щоб зрозуміти іншу точку зору. Попросіть розповісти докладніше та поясніть, що хотіли б зрозуміти, як інша людина прийшла до такої думки.

Будьте спокійнішими. На агресію на свою адресу люди схильні відповідати агресією. Не сваріться і не кричіть. Це може значно загострити ситуацію та перетворити її на справжній конфлікт.

Шукайте точки дотику. Якщо, на перший погляд, нічого спільного не можете знайти, особливо якщо вас дратує людина і ви відчуваєте до неї неприязнь, відкладіть поспішні висновки про неї. Постарайтеся розглянути навіть найменшу схожість між вами, вашими думками та поглядами. Можливо, вам подобаються одна і та ж музика, книги або ви віддаєте перевагу схожим фільмам. Також це стосується і більш загальнолюдських поглядів – на життя, на безпеку в суспільстві, на краще майбутнє країни тощо. Точки дотику є завжди. Якщо їх не видно, це не означає, що їх нема. Пам'ятайте про це.

Слідкуйте за своїми реакціями. Наші очі, міміка та жести говорять правду. Мова тіла – це такий самий спосіб спілкування. Наприклад, коли ви відчуваєте зневагу, то зітхаєте і закочуєте очі. Такі реакції говорять про нетерпимість і видають ваше ставлення до партнера зі спілкування та перебіг ваших думок. У цьому випадку стає очевидно, що ви вважаєте, що думка іншої людини абсолютно марна, і ніби кажете, що ви кращі за неї.

Так, іноді важко зрозуміти деяких людей, їхню культуру та кардинально протилежну вашій точку зору. Особливо, коли це стосується тих поглядів, які потенційно можуть дійсно завдати вам шкоди: наприклад, ситуація з антивакцинаторами або прихильниками теорій змови.

Але треба розуміти, що прояв ненависті до них не розв'язує проблему, а навпаки – створює ще один непереборний бар’єр, через який навіть найвдаліші аргументи "за" залишаються непочутими. Їх упередженість щодо вакцин – результат недовіри до уряду, остраху перед чимось новим і невміння критично мислити під час гострої кризи.

Толерантність – це позиція шанобливого ставлення до людини, її почуттів, особливостей та індивідуальності.

Як правильно говорити в 2021 році: правила толерантності

Боротьба за права людей починається буквально на словах. Правильно говорити про меншини, не ображаючи та не принижуючи нікого – це те, чого прагнуть зараз багато просунутих суспільств.

Існує така річ як Hate speech (від англ. – "мова ворожнечі"). Це прояв дискримінації на вербальному чи дискурсивному рівні, на рівні спілкування відносно якоїсь людини, яку ми вважаємо належною до групи, недостойної нашого якісного та рівноправного відношення. У цьому сенсі "hate speech" – це варіант дискримінації будь-якого міноритарію, будь-якої групи, яку ми називаємо меншістю.

Ідея підходу people-first language чи people-first rule, тобто "мова, у якій на першому місці людина", "правило ставити на перше місце людину" загалом зрозуміла з назви. Англійською це правило звучить так: "People-first language describes what a person has, no who a person is" ("People-first language говорить про те, яка особливість є у людини, а не характеризує саму людину"). Тобто буквально спочатку людина, а потім характеристика.

Це ж правило стосується людей з інвалідністю – це максимально нейтральне формулювання. Поширене словосполучення "людина з обмеженими можливостями" краще не використовувати: це формулювання можуть зрозуміти таким чином, ніби інвалідність обмежує ментальні можливості людини, коли це зовсім не так.

Некоректно називати людину з алкогольною залежністю "алкоголіком", а з наркотичною – "наркоманом" (в останньому випадку краще використовувати "людина, яка вживає наркотики" або "людина з хімічною залежністю"). Ці слова патологізують людину.

Для боротьби з нетерпимістю люди повинні розуміти зв'язок між своєю поведінкою та порочним колом недовіри та насильства у суспільстві. Це дійсно з тих випадків, коли щоб зробити світ кращим – необхідно почати з себе та своїх близьких. Уникайте "мови ворожнечі", виховуйте в собі поважне ставлення до людей та їхніх поглядів, щоб в інший момент вони проявили толерантність до вас.

Ментальне здоров’я – як подбати про себе?

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://prozdorovia.in.ua/statti/mentalne-zdorov-ia/

Ментальне здоров’я є невід’ємною частиною щасливого життя. Це поняття дуже широке і поєднує різні  аспекти. Як зрозуміти, що стан душевного здоров’я вийшов із рівноваги та настав час звернутися до психотерапевта — розказуємо далі.

Що таке ментальне здоров’я?

Згідно з визначенням ВООЗ, ментальне здоров’я — це стан щастя та добробуту, в якому людина реалізує свої творчі здібності, може протистояти життєвим стресам, продуктивно працювати та робити внесок у суспільне життя.

Це означає, що ментальне здоров’я  об’єднує здоровий дух та психіку людини із соціальним складником. Воно є важливим для втілення бажань, реалізації цілей, доброго фізичного самопочуття. А з іншого боку — психічне здоров’я кожного індивіда важливе для всього суспільства.

Стан ментального здоров’я залежить від багатьох чинників: соціальних, екологічних та навіть економічних.

Психічно здорова людина:

• може розрізняти свої емоції, керувати ними та гармонійно функціонувати;
• здатна спілкуватися і будувати стосунки з іншими;
• розвивається й навчається;
• позитивно оцінює, приймає та любить себе;
• приймає власні тверді рішення;
• нормально адаптовується до нових умов життя;
• може розв’язувати проблеми.

Здатність отримувати задоволення від життя — основна риса ментально здорової людини.

Психічні розлади становлять проблему і навіть загрозу, адже сьогодні близько 14% усіх відомих захворювань стосуються власне ментальних проблем. Чимало людей не визнають своїх труднощів або ж не мають доступу до належного лікування. Існує понад 200 класифікованих видів психічних захворювань. Найбільш  розповсюджені з них: тривожні і поведінкові розлади, гіперактивний розлад з дефіцитом уваги, порушення харчової поведінки, розлади спектру шизофренії, депресія, посттравматичний синдром, залежність від психо-активних речовин.

Від чого залежить психічне здоров’я та як його підтримувати

Психічне здоров’я може порушуватися під дією:

• генетичних чинників;
• наркотичних речовин;
• гормонального дисбалансу;
• індивідуальних характеристик людини (наприклад, схильності до депресій та песимізму);
• швидких соціальних та політичних змін (зокрема, внаслідок воєнних дій);
• соціальної дискримінації на фоні різних чинників: сексуальна орієнтація, расова приналежність, ВІЛ-позитивний статус тощо;
• сексуального насильства;
• психологічного тиску;
• стресу та умов роботи.

Психічне здоров’я значною мірою залежить від атмосфери у сім’ї, дитячого досвіду, соціального оточення. Особливо важливим є сприятливе середовище зростання для дітей та підлітків, у яких психіка лише формується.

Що важливо для підтримання ментального здоров’я на належному рівні?

 Назвемо кілька прикладів:

• розвиток емоційного інтелекту в дітей: сприйняття і розуміння своїх емоцій допоможе їм у дорослому віці вправніше керувати своїм станом;
• організація здорової атмосфери в родині, налагодження режиму дня для маленьких дітей;
• соціальна підтримка незахищених верств населення (наприклад, матерів-одиначок, жінок, що постраждали від насильства, людей з інвалідністю);
• локальні програми з підтримання психічного здоров’я — у школах, університетах, на підприємствах.

Підтримувати власне ментальне здоров’я можна самостійно. Для цього необхідно:

• дбати про режим сну;
• уникати стресових ситуацій та навчитись адекватно на них реагувати;
• збалансувати  харчування і додати фізичної активності — іноді достатньо активізувати організм та налагодити гормональний фон, щоб виправити ситуацію.

Хто має опікуватися вашим психічним здоров’ям?

Психічне благополуччя людини не завжди залежить від неї. Є генетичні та вроджені особливості розвитку, що впливають на нервову систему, а набуті психічні розлади не завжди діагностують вчасно. Як розпізнати перші ознаки порушення психічного здоров’я? Спостерігаєте порушення сну і харчової поведінки, відчуваєте тривалу апатію та відсутність енергії.

Психотерапевт — також не єдиний, хто має опікуватися ментальним здоров’ям. Це завдання стосується багатьох:

• Батьки. Змалку слід створювати для дитини здорову й доброзичливу атмосферу в сімейному колі. Адже психіка формується саме в сім’ї і те, що закладається в ранньому дитинстві, залишається на все життя: самооцінка, вміння спілкуватись і розуміти себе та інших.
• Вчителі. Не завжди батьки можуть вчасно помітити зміни в поведінці своєї дитини. Особливо це стосується підлітків — вони більш замкнуті, а більшість часу проводять у школі та з друзями. Тому вчителям варто звертати увагу на поведінку своїх учнів, будувати з ними довірливі відносини, допомагати вирішувати конфлікти.
• Роботодавці. Працездатність однією з перших страждає від порушень психіки. В той же час сприятлива атмосфера на робочому місці зміцнює колектив та є профілактикою психічних розладів.

Слід зауважити, що між психікою та всіма системами організму існує міцний зв’язок, тож ще до діагностування психічного розладу можуть проявлятись соматичні захворювання.

Головні ознаки порушення психологічної рівноваги та перші “дзвіночки” ментальних розладів за даними ВООЗ:

• фізичні (порушення сну, больові відчуття у будь-якій частині тіла)
• емоційні (постійне відчуття страху, тривоги, журби)
• когнітивні (труднощі з чітким мисленням, порушення пам’яті, патологічні переконання)
• поведінкові (агресія, зловживання алкоголем чи наркотиками, неспроможність виконувати повсякденні функції)
• перцептивні (наприклад, пацієнту здається, що він бачить або чує те, чого не помічають інші)

Насправді ознаки розладів дуже індивідуальні і відрізнити їх може лише лікар. Тому займатися самодіагностикою не варто.

Що таке соціальне здоров’я, як його підтримувати

Добре психічне здоров’я є невід’ємною частиною добробуту людини. Психічне здоров’я як і багато поширених психічних розладів формуються в різних соціальних, економічних та фізичних умовах, що супроводжують людину на різних етапах життя.

Психічне здоров’я завжди йде поруч із соціальним, а воно, своєю чергою, — з економічними чинниками.

Тому матеріальні блага також мають велику вагу у формуванні психіки, поведінки, самопочуття людини.  Фактори ризику стосовно розвитку багатьох ментальних розладів значною мірою пов’язані із соціальною нерівністю. Власне соціальні детермінанти здоров’я – умови, в яких люди народжуються, навчаються, працюють і старіють – є ключовою причиною несправедливих відмінностей стану здоров’я людей в різних країнах світу. 

Проте до деяких порушень можуть призвести не лише матеріальні фактори. Наприклад, соціофобія може виникати внаслідок посттравматичного синдрому. Певні умови виховання можуть формувати в дорослому віці відчуття незахищеності, ненависть до суспільства.

Існують маркери, за якими людина вважається соціально здоровою:

• легко адаптується до соціального середовища та його змін
• зберігає почуття гідності, може приймати рішення без зайвого тиску
• прагне вирішувати проблеми соціального значення, може привертати до них увагу інших
• проявляє креативність під час розв’язання соціальних проблем
• прагне до саморозвитку в соціальному та економічному напрямах
• готова себе змінювати і вдосконалювати, дисциплінувати і навчатися.

Так, соціальне здоров’я людини значною мірою залежить від стану суспільства загалом та економічно-політичної ситуації в країні. Проте починати варто завжди з себе.

Що можна зробити задля підтримки власного соціального здоров’я?

• покращити свої побутові умови, а при можливості – умови проживання
• за необхідності змінити роботу
• позбутись шкідливих звичок
• формувати здорові звички як для себе, так і для своєї сім’ї
• встановлювати соціальні зв’язки і взаємодіяти з іншими: з родиною, друзями, партнерами, сусідами, колегами
• долучитись до допомоги вразливим групам населення.

Емоційне вигорання

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://healthcenter.od.ua/psyhichne-zdorovya/emoczijne-vygorannya/

Емоційне вигорання – це синдром постійної втоми, емоційного виснаження, який посилюється з часом.

Особливо схильними до вигорання на роботі є люди, які працюють в сфері «людина- людина», тобто ті, чия робота пов’язана з постійниим спілкуванням. Це лікарі, педагоги, психологи, соціальні працівники, волонтери, менеджери, керівники різних сфер та інші. Необхідність постійно бути на зв’язку, вислуховувати інших і говорити самому, стежити за важливими новинами, давати вказівки підлеглим або навпаки виконувати доручення керівництва, намагатися виправдати чиїсь очікування, перевершити конкурентів, продемонструвати хороші показники — все це призводить до того, що в якийсь момент у людини просто «сідають батарейки».

Чим емоційне вигорання відрізняється від перевтоми?

Коли ви просто втомилися, то можете привести себе в норму за кілька днів. Досить просто виспатися, провести вихідні з вимкненим телефоном, щоб відпочити від постійних дзвінків, переключитися на хорошу книгу, сходити в спортзал або прийняти гарячу ванну, і ось, ви знову сповнені сил і енергії.

Якщо у вас емоційне вигорання, його не позбутися просто так. Більш того, з часом все тільки погіршується. Нервове напруження і стреси призводять до погіршення сну, підвищена дратівливість провокує конфліктні ситуації на роботі, негаразди в професійній сфері відбиваються на сім’ї та особистих стосунках.

Симптоми емоційного вигорання

Згідно з вооз, існує три основних симптоми емоційного вигорання:

Почуття виснаження або втоми: призводить до порушення сну, зниження імунітету, проблем із концентрацією.

Інтелектуальна й емоційна дистанція з роботою: відчуття негативу та цинізму відносно ситуацій, пов’язаних із роботою, відірваність від колективу, відсутність мотивації, негативне сприйняття реальності.

Зниження професійної ефективності: внаслідок цього розвивається відчуття неспроможності, з’являються сумніви у власних здібностях і компетентності.

Давайте розглянемо детально основні симптоми:

Психофізичні симптоми:

• Відчуття постійної втоми не лише ввечері, а і вранці;
• Відчуття емоційного і фізичного виснаження;
• Частий безпричинний головний біль, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
• Різка втрата або різке збільшення ваги;
• Повне або часткове безсоння;
• Постійний загальмований, млявий стан і бажання спати протягом усього дня;
• Задишка або порушення дихання за фізичного або емоційного навантаження;
• Помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

• Байдужість, нудьга, пасивність і депресія;
• Підвищена дратівливість на незначні події;
• Часті нервові зриви (спалахи невмотивованого гніву або відмова від спілкування, замкненість у собі);
• Постійне переживання негативних емоцій, для яких немає причин;
• Відчуття неусвідомленого неспокою і підвищеної тривожності;
• Відчуття гіпервідповідальності і постійне почуття страху;
• Загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи.

Поведінкові симптоми:

• Відчуття, що робота стає дедалі важчою і що виконувати її дедалі важче;
• Співробітник помітно змінює свій робочий режим (збільшує або скорочує час роботи);
• Постійно й без необхідності бере роботу додому, але і вдома її не робить;
• Керівникові важко ухвалювати рішення;відчуття даремності, зневіра, що справи поліпшаться, зниження ентузіазму у ставленні до роботи, байдужість до її результатів;
• Невиконання важливих, пріоритетних завдань і «зациклення» на дрібних деталях;
• Дистанційність від співробітників і клієнтів, підвищення неадекватної критичності;
• Зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотичних засобів.

Чинниками, що впливають на вигорання є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше вигорають працівники із слабкою нервовою системою і ті, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина». Згідно з моделлю синдрому «вигорання», яка була запропонована американськими дослідниками-жінками christina maslach та susan e. Jackson, «професійне вигорання» тлумачиться як cиндром емоційного виснаження, деперсоналізація і редукція особистих досягнень

Що спричиняє стан емоційного вигорання?

• Тривала робота в напруженому темпі
• Високі навантаження, зокрема емоційні
• Важкий колектив і контингент людей
• Відсутність належної винагороди за роботу
• Криза цінностей

Всесвітня організація охорони здоров’я вважає роботу корисною для психіки, але негативні умови праці можуть призвести до проблем фізичного й емоційного здоров’я. Стежити за своїм психічним станом вкрай важливо.

Стадії емоційного вигорання

Перша стадія напруга

• Починається приглушенням емоцій, згладжуванням гостроти почуттів і свіжості переживань; фахівець зненацька зауважує: начебто все поки нормально, але … нудно і порожньо на душі;
• Зникають позитивні емоції, з’являється деяка відстороненість у відносинах з членами сім’ї;
• Виникає стан тривожності, незадоволеності; повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «не лізьте до мене, дайте спокій!»

Друга стадія резистензія

• Виникають непорозуміння з колегами по роботі, професіонал у колі своїх колег починає зі зневагою говорити про деяких з них;
• Неприязнь починає поступово проявлятися в присутності членів колективу – спочатку це важко стримувана антипатія, а потім і спалахи роздратування. Подібна поведінка професіонала – це неусвідомлюваний ним самим прояв почуття самозбереження при спілкуванні, що перевищує безпечний для організму рівень.

Третя стадія виснаження

• Притуплюються уявлення про цінності життя, емоційне ставлення до світу «спрощується», людина стає небезпечно байдужою до всього,
  навіть до власного життя;
• Така людина за звичкою може ще зберігати зовнішню респектабельність і деякий апломб, але його очі втрачають блиск інтересу до чого б то не було, і майже фізично відчутний холод байдужості поселяється в його душі.

Що робити, аби уникнути емоційного вигорання або подолати його:

• Дбати про збереження балансу між роботою та особистим життям
• Робити перерви на відпочинок під час робочого дня
• Не перепрацьовуйте. Не беріть роботу додому і намагайтеся не працювати на вихідних, якщо, звичайно, це не екстрена ситуація, коли «все горить».
• Виділяти час на заняття, непов’язані з роботою
• Обговорити з роботодавцями можливу зміну графіку, навантаження або принаймні різноманіття задач
• Достатньо спати та відпочивати
• Регулярно займатися спортом
• За потреби звернутися до психолога чи психотерапевта

Чому злість - це Ок?

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О

https://pleso.me/ua/blog/chomu-zlist-ce-ok

"Не злись", "Припини злитись", "Гарні дітки не зляться"

Фрази, що чули більшість дітей, народжених до широкого розповсюдження ідей бережного виховання та важливості розвитку розуміння власних емоцій та почуттів. Тоді батьки не розуміли, що шкодять дітям такими заборонами, формуючи у них неадекватне ставлення до власних емоцій. Чому ж злість - це ок?

Злість - базова емоція, що виникає у глибинних шарах мозку. Ця емоція сигналізує про небезпеку або про порушення наших кордонів, неможливість задовольнити якусь потребу, на зазіхання на щось наше.

Злість завжди має конкретний об'єкт: хтось чи щось стає людині на перешкоді. Якщо ви не маєте можливості прожити емоцію злості, вона буде обов'язково спрямована на вас.

Це може бути аутоагресія - свідоме чи несвідоме завдання собі шкоди

Злість прийме форму інших почуттів (огиди до себе, незадоволення собою), й наявність цих почуттів на регулярній основі можуть стати причиною таких психосоматичних захворювань як псоріаз, виразкова хвороба, проблеми серцево-судинної системи чи навіть астма. Ви можете переживати будь-які емоції, й це не зробить вас поганою людиною. Адже є ваша особистість, вона багатогранна, й десь окремо від цієї особистості є емоція злості, яка є ні чим іншим, як один з величезної кількості проявів вас.

Переживати злість нормально, питання у тому, як саме ви її проявляєте, й чи не страждають від цього прояву інші люди. Злість може бути конструктивною та екологічною. Замість того, щоб "ковтати" злість або занурюватись в іншу крайність, жбурляючись предметами, рекомендую у вигляді «Я» висловлювання заявляти про свої потреби та бажання.

"Я злюсь, коли на роботі беруть мою чашку. Не роби так більше, будь ласка";

" Я злюся, бо ти мене не чуєш"

" Я злюсь, бо ти зі мною розмовляєш на підвищених тонах"

"Я злюсь, бо мені завжди потрібно виконувати не свою роботу"

"Мене злить, коли я упродовж цілого дня з дитиною не маю змоги поїсти теплу їжу. Не затримуйся на роботі, будь ласка, мені дуже треба перепочити ввечері".

Якщо немає можливості висловити об'єкту злості свої почуття, то можна використати різноманітні техніки арт-терапії (письмо, малювання, ліпка з глини, фольги), фізично прожити злість (потупотіти ногами, побити подушку, злісно позайматись спортом). Злитись можна, це не робить з вас погану людину. Але важливо берегти себе та людей довкола!

Як керувати негативними емоціями та розвивати емоційну стійкість

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://pleso.me/ua/blog/yak-keruvati-negativnimi-emociyami-ta-rozvivati-emocijnu-stijkist

Ще декілька років тому люди здебільшого були схвильованими глобальними загрозами та кризами й переживали, що тануть льодовики та що скоро ми опинимося під водою, як Атлантида…

Тривоги минулого були, на перший погляд, такими важливими тоді й незначними тепер, для більшості з нас в сьогоденні. Ми живемо іншим життям… змінилася перспектива, змінився світ.

Сьогодні більшість  українців набуває нового «не нормального» алгоритму: ніч, 3:00 – сирена, вибухи, шахеди; ранок, 8:00 – читаємо де і що сталося, хвилюємося на що очікувати; 10:00 – робота, нас все частіше попереджають про те що потрібно готуватися до ядерної атаки й про необхідність підготувати речі. Нарешті, вечір, додому, є надія що сьогодні «не прилетить»…

Більшість схвильовані відсутністю стійкості та визначеності в житті – яка насправді є, тільки вона саме в невизначеності та нестійкості.

Правило №1 для формування толерантності до нестійкості: не намагатися контролювати те, що неможливо контролювати. Це правило не означає стати пасивним елементом доволі хаотичної системи, а навпаки бути дієвими, але в тому на що особисто маємо вплив:

*у створенні нових можливостей для себе, щоб мати змогу бачити та відчувати спокій шляхом зміни власної свідомості та формуванню нових цінностей;

*приймати рішення зараз (в актуальних умовах), ґрунтуючись на інформації, якою ви володієте з вірогідних джерел, власного стану, страхів, надій, переконань, потреб, бажань, наявних ресурсів, наявних перешкод;

*усвідомити, що немає «правильних чи не правильних» рішень, «хороших» або «поганих» емоцій;

*змінити фокус з очікуваних результатів до власних дій, які будете робити / не робити в обставинах, які не можливо не тільки контролювати, а навіть прогнозувати.

Насправді будь-яке рішення, яке ви приймаєте зараз, є правильним, саме для вас з огляду на вашу особисту ситуацію та потреби.  Якщо пізніше, у майбутньому, ваше рішення буде здаватися помилковим, то справа не у самому рішенні, а в тому, що ми зробили / не зробили після його прийняття, які обставини виникли / не виникли, які зміни відбулися / не відбулися тощо»

Правило №2 робити свідомий вибір найкориснішого, творчого та розумного набору реакцій на катастрофічні кризи та руйнівні умови які оточують ззовні. Не допустити війну у свою свідомість, залишити її зовнішнім фактором. Пригадати що таке свідомість та для чого вона вам може слугувати. Свідомість – це «стан усвідомлення та реагування на оточення». Вона викликає та культивує стани розуму шляхом навмисної й конкретної зміни мислення, яка дозволяють нам думати та діяти по-іншому.

Правило №3 викликати глибокі зміни, змінюючи свідомість. Потрібно пам’ятати, що те, куди спрямована наша увага, стає основою формування нашої життєвої енергії:

*знати, як фокусувати увагу, щоб робити крок у невідоме, досліджувати та відкривати, що насправді відбувається в усій системі, через спостереження, тишу та рефлексивні практики дослідження;

*бути уважним, зібраним і відстороненим у руйнівному світі, бути проактивним у виборі того, що може бути найбільш корисним, творчим і розумним набором відповідей у ​​ситуації, і нести відповідальність за їх реалізацію;

*формувати у собі спостерігача, давати собі змогу виходити в метапозицію та споглядати за світом;

*робити альтернативний вибір, який перериває звичайні способи досягнення результатів, використовувати власну творчість та креативність.

Правило №4 почати вносити у життя, щось нове – тим самим дозволяючи собі жити та працювати у більш творчому середовищі, а не у спогадах про негативне минуле.

Щоб викликати глибокі зміни та укріпити власну стійкість, від нас потрібно навчитися гнучко та цілеспрямовано рухатися в руйнівних зовнішніх умовах.

Основами нашої стійкості можна визначити:

*емпатичне спілкування з іншими, проявляючи повагу до емоцій та переживань;

*досліджувати реальність з відкритим розумом, бути гнучким у своєму сприйнятті;

Головна істина: «Потрібно створити гармонійний «танок» між тим, що ми знаємо і чого не знаємо, і саме через цей танець вибирати фокус на події та надавати значення світу навколо нас. Зробити невідоме пізнаваним, несвідоме – свідомим, а невидиме – видимим». А першими кроками можна обрати – посилення своєї внутрішньої щасливої дитини через улюблені та приємні справи. Пригадайте що ви так любили в дитинстві, що вас примушувало радіти та надихало? Створіть перелік та графік виконання кожного пункту. Дозвольте собі посміхатися!

Як подолати почуття самотності та ізоляції

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://pleso.me/ua/blog/yak-podolati-pochuttya-samotnosti-ta-izolyaciyi

Самотність стала одним із наслідків пандемічного року, самоізоляції та кризи. Але тепер повномасштабна війна є одним із головних чинників ізоляції та самотності. Такий тривалий стан виснажує емоційно. Це також може призвести до розвитку фізичних симптомів, включаючи біль, проблеми зі сном та ослаблену імунну відповідь.

Коли неможливо уникнути почуття самотності та ізоляції дотримуйтесь наступних порад:

1. Залишайтесь на зв'язку з близькими

Не завжди вдається проводити час з друзями та родиною, як би ви не сумували за ними та не хотіли їх бачити. Окрім цього, існує безліч альтернатив особистої зустрічі , відео-чати, телефонні розмови, аудіо- та відео-повідомлення.

Пам'ятайте, навіть 10-хвилинний дзвінок може полегшити самотність.

2. Познайомтесь та побудьте з собою

Самотність трапляється, коли людина ізолюється, а її потреби у соціальній взаємодії залишаються незадоволеними. Кожна людина має різні потреби у взаємодії. Якщо ви звикли проводити більшість часу з друзями та коханими, ви можете почуватись самотніми лише за умови однієї зустрічі з ними на тиждень. Якщо ви любите бути на самоті, ви можете відчути себе цілком задоволеними, зустрічаючись щотижня лише з одним другом.

Більшості людей потрібні тісні стосунки, щоб процвітати. Однак час наодинці також важливий. Усамітнення створює можливості для самопізнання, творчості та роздумів. Година часу з собою також посилює уважність до власних потреб.

Наступного разу, коли відчуєте самотність, прийміть її, як можливість відкрити себе. Можливо, ви розкриєте свої музичні вподобання або візьмете в руки забутий блокнот, погортаєте його і знову відкриєте любов до поезії.

3. Проводьте час з близькими якісно

Просто проведення часу з іншими не завжди полегшує відчуття самотності, оскільки якість взаємодії часто важливіша за кількість. Ось чому людина може бути самотньою у великій групі знайомих.

Тому важливо ділитися емоціями та особистим досвідом; ставити питання і слухати уважно відповіді; говорити про важливі речі: роботу, творчі проєкти, взаємні інтереси.

Важко повністю уникнути розмов про поточні події у світі. Але попри це, зосередьтесь на темах, які принесуть радість і вам, і вашим близьким.

4. Наповнення звуком

Коли ви відчуваєте, як порожній простір самотності починає тиснути з усіх боків, сила звуку може врятувати. Звук допомагає заповнити простір у середовищі та думках, роблячи його менш вражаючим.

Музика може покращити настрій та змотивувати до дій, тоді як аудіо-книга відволікає від думок. Улюблене телешоу чи фільм може заспокоїти тишу, навіть якщо ви не дивитесь його до кінця. Звуки на вулиці та спів пташок допоможуть відчути зв’язок зі світом.

5. Вийдіть на вулицю

Зміна навколишнього середовища може відволікти. Час на природі також полегшує емоційні переживання та покращує загальний стан здоров’я.

6. Говоріть про свої почуття

Емоції посилюються, коли ви їх не приймаєте. Висловлення своїх почуттів вголос часто зменшує їх силу і зупиняє наростання негативу.

Також, якщо сказати близькій людині про відчуття самотності, можна отримати важливу емоційну підтримку.

Розмова про важкі емоції також допомагає близьким поділитися з вами почуттями, з якими вони борються. Разом ви можете придумати ефективні шляхи подолання нав'язливих думок.

7. Будьте творчими

Творчі заняття, допомагають багатьом людям справлятися із самотністю. Це може допомогти вам виражати емоції без слів, що особливо корисно, якщо вам складно говорити про свої почуття. Творчість також активує відчуття наповненості та задоволення. Ці емоції здатні подолати негативні думки.

8. Домашній улюбленець

Якщо ви коли-небудь замислювались над тим, щоб завести домашнього улюбленця, то зараз вдалий час. Присутність іншої живої істоти може втішити, а їхні витівки покращать настрій і знімуть стрес. До того ж якщо у вас собака, то це ще один привід вийти на прогулянку.

9. Відпустка від соціальних мереж

Хоча соціальні медіа часто здаються чудовим способом підтримки стосунків з іншими, іноді вони посилюють почуття самотності.

10. Робіть те, що любите

Улюблені захоплення можуть заповнити час на самоті. Займіться йогою, пограйте у відеоігри або приготуйте печиво. Це допоможе знайти внутрішній спокій. Не забувайте про хобі, які відіграють важливу роль у загальному самопочутті.

Що таке панічні атаки?

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://doc.ua/ua/news/articles/chto-takoe-panicheskaya-ataka

    Панічна атака - це короткий епізод сильного занепокоєння, що викликає фізичні відчуття страху, такі як прискорене серцебиття, задишку або запаморочення. Панічні атаки виникають часто та несподівано, зазвичай вони не пов'язані з будь-якою зовнішньою загрозою. Це дуже поширений недуг, який виникає у близько 35% людей хоча б раз у житті. Докладніше про те, що таке панічні атаки розповідаємо у статті.

Симптоми панічних атак:

*тривожне та ірраціональне мислення;

*сильне почуття страху, передчуття небезпеки;

*страх збожеволіти, втратити контроль або померти;

*запаморочення, перед непритомний стан або непритомність;

*поколювання та озноб, особливо в руках та кистях;

*тремтіння або трясіння;

*задишка або сором у горлі;

*озноб;

*пітливість;

*припливи;

*пришвидшене серцебиття;

*відчуття стиснення у грудях;

*утруднене дихання, у тому числі задишка;

*нудота чи розлад шлунка;

*спазми у животі;

*сухість у роті;

*відчуття нереальності та відірваності від навколишнього світу.

    Перші ознаки панічної атаки нагадують серцевий напад - серце б'ється частіше, з перебоями чи зупинками. Під час панічної атаки стає важко дихати, не вистачає повітря, людина відчуває оніміння або поколювання в тілі та кінцівках, ком у горлі, хвилі жару та холоду, тремтіння, також напад супроводжується сильним почуттям страху. Напад зазвичай з'являється раптово, триває від 5 до 20 хвилин. Частота панічних атак у кожного індивідуальна - в когось раз на кілька місяців чи років, у когось - кілька разів на день. І чим вища частота панічних атак, тим важливіше своєчасно звернутись до лікаря. Крім того, панічні атаки можуть бути ознаками серйозних захворювань - патології щитоподібної залози, пухлин надниркових залоз, ряду захворювань ендокринної нервової та серцево-судинної систем.

    Тож пам'ятайте - перше, що потрібно зробити, переживши напад панічної атаки - звернутися до лікаря. Ігнорування панічних атак та нехтування лікуванням може призвести до серйозних наслідків. Панічна атака може статися з людиною будь-де, тож потрібно знати, як з нею впоратися. Наводимо кілька дієвих вправ самодопомоги.

1."Дихання на п'ять" або по квадрату: зробіть вдих на рахунок п'ять; затримайте дихання на рахунок 5; видих на п'ять; Знову затримайте дихання на 5. Уявіть, ніби під час дихання ви подумки складаєте квадрат. Повторіть вправу 5-10 разів.

2.Подихати у паперовий пакет. Незважаючи на відчуття, що при панічній атаці людині не вистачає повітря, насправді її кров перенасичена киснем. Дихаючи в пакет, людина зменшує рівень кисню, що пригнічує прояви панічної атаки.

3.Вправа "тут і зараз": торкніться трьох предметів, відчуйте їхню форму, текстуру та розгляньте колір; подивіться на п'ять випадкових предметів навколо себе, подумайте про кожний із них; якщо є така можливість, спробуйте щось на смак – цукерку, воду, сік. Дихайте повільно. Причини панічних атак

    Коли тіло стикається з безпосередньою небезпекою, мозок наказує вегетативної нервової системи активувати реакцію "бий або біжи". Причини панічних атак у тому, що тіло наповнено поруч хімічних речовин, включаючи адреналін, які викликають фізіологічні зміни. Наприклад, частота серцевих скорочень і дихання частішають, а кров приливає до м'язів, щоб підготуватися до фізичного бою або втечі. Людина може відчувати симптоми панічної атаки у невинних і, мабуть, вільних від стресу ситуаціях, таких як перегляд телевізора чи сон.

    Що провокує панічну атаку? Деякі фактори, які можуть змусити організм неадекватно активувати реакцію “бий або біжи”, включають:

*хронічний (постійний) стрес – це змушує організм виробляти вищі, ніж зазвичай, рівні стресових хімічних речовин, як-от адреналін;

*гострий стрес, наприклад, переживання травматичної події (панічна атака після смерті ближнього) може раптово наповнити організм великою кількістю хімічних речовин, що викликають стрес;

*інтенсивні фізичні вправи — деякі люди можуть мати панічну атаку після спорту;

*надмірне споживання кофеїну (панічні атаки після кави) – кофеїн у каві, чаї та інших напоях є сильним стимулятором;

*хвороба, наприклад, панічна атака після ковіда;

*раптова зміна обстановки, наприклад, вихід у переповнене, спекотне чи задушливе місце.

Види панічних атак:

*Спонтанні або незаплановані напади паніки виникають без попередження або на рівному місці. Ніякі ситуаційні чи екологічні тригери не пов'язані з атакою. Ці типи панічних атак можуть бути навіть під час сну.

*Очікувані або ситуаційні напади паніки - це панічні атаки, що виникають при фактичному чи очікуваному впливі певних ситуацій. Ці ситуації стають сигналами чи тригерами для нападу паніки. Наприклад, людина, яка боїться замкнутих просторів (клаустрофобія), може очікувати на напади паніки в ліфті або інших тісних приміщеннях. У людини, яка боїться літати (аерофобія), передбачувано може виникнути панічна атака при посадці в літак, під час зльоту або в якийсь момент під час польоту. Наприклад, людина, яка боїться закритих приміщень, може зазнавати нападу паніки при вході або думки про вхід у ліфт.

*Умовно-ситуаційні напади паніки - це вид панічної атаки, який проявляється через хімічний або біологічний тригер нервової системи, наприклад панічна атака після алкоголю, куріння або наркотиків. Також може виникнути при змінах гормонального фону, наприклад панічна атака при вагітності або після пологів.

Короткий тест на панічні атаки, щоб визначити, чи є вони у вас. Дайте відповідь “так”, “ні” або “важко відповісти” на 21 запитання нижче.

1.Чи бувають у вас напади тривоги чи паніки?

2.Чи бувають у вас напади, під час яких ви не відчуваєте сильної тривоги, але відчуваєте дискомфорт від раптового та швидкого розвитку якихось фізіологічно неприємних симптомів?

3.Чи є пульсація, сильне серцебиття, прискорений пульс?

4.Чи з'являється пітливість?

5.Чи виникає озноб, тремор, відчуття внутрішнього тремтіння?

6.Чи є відчуття нестачі повітря, задишка?

7.Чи є біль або дискомфорт у лівій половині грудної клітини?

8.Чи виникає нудота чи дискомфорт у ділянці живота?

9.Чи буває в такі моменти запаморочення, нестійкість чи непритомність?

10.Чи є відчуття, що все, що оточує, стає дивним, нереальним, туманним або відстороненим?

11.Чи є страх збожеволіти або зробити неконтрольований вчинок?

12.Чи виникає відчуття оніміння чи поколювання в руках чи ногах?

13.Чи виникає відчуття проходження по тілу хвиль жару чи холоду?

14.Чи супроводжує ці симптоми страх смерті (думки про смерть чи почуття неминучої загибелі)?

15.Чи продовжуються такі напади в середньому від 15 до 30 хвилин (і довше)?

16.Чи характерно вам відчувати після таких нападів стану загальної слабкості та розбитості?

17.Чи є у вас в такі моменти відчуття кома в горлі?

18.Чи викликають у вас почуття постійної стурбованості та страху, пов'язаного з очікуванням їхнього повторення?

19.Чи викликають вони занепокоєння можливими ускладненнями нападів або їх наслідками (страх втратити контроль над собою, страх важкого захворювання)?

20.Чи викликають такі напади значні зміни у вашій щоденній поведінці (наприклад, змушують рідше виходити на вулицю, відвідувати будь-які місця тощо)?

21.Чи пов'язані такі стани з певними “загрожуючими” ситуаціями (наприклад, поїздками у транспорті, великими скупченнями людей тощо)?

Підрахуйте кількість відповідей “так”. Якщо ви отримали 10 і більше відповідей “так”, то, швидше за все, ви схильні до розвитку панічних атак.

Важливо! Цей тест не забезпечує точну оцінку чи діагностику можливого розладу. Отримавши позитивний результат, зверніться за допомогою до психотерапевта.

ПРИЧИНИ ВІДХИЛЕНЬ У ПОВЕДІНЦІ ПІДЛІТКІВ

І.Неузгодженості всередині потребнісно - мотиваційної сфери

      Найбільш часті причини вчинків, що суперечать прийнятним у суспільстві правовим і моральним нормам, пов’язані з неузгодженістю всередині мотиваційної сфери:

1) розбіжність усвідомлюваних і неусвідомлюваних мотивів (амбівалентність);

2) низька синхронність розвитку усвідомлюваних і реально діючих мотивів;

3) деривація.

      Ступінь синхронності розвитку усвідомлених і реальних мотивів можна виявити через визначення усвідомлюваних, неусвідомлюваних і реально діючих мотивів, а також співвідношенням між усвідомленими й реальними мотивами за представленими компонентами їх виразності. До найбільш усвідомлюваних мотивів відносяться соціальні мотиви самовизначення і самовдосконалення, а також навчально-пізнавальні, пов’язані з цілями навчання. У свою чергу слід виділити вузько спрямовані особистісні мотиви – благополуччя або престижу ( такі мотиви займають останнє місце в ряді усвідомлюваних, однак яскраво виражаються як реально діючі).  

      Під деривацією розуміємо: позбавлення або обмеження можливостей задоволення життєво важливих потреб. Можливі порушення при яскраво вираженій деривації можуть бути: дивакуватість, що не виходить за рамки нормальної емоційної картини; досить грубі ураження розвитку інтелекту й особистості. Розрізняють кілька видів депривації:

 - рухову, яка виявляється у вигляді частих депресій, що можуть «прориватися» спалахами люті й агресивності, підвищеною тривожністю, плаксивістю, вразливістю;

- сенсорну – виникає в результаті сенсорного голоду, при якому людина не одержує достатньої кількості стимулів;

- соціальну – соціальна ізоляція, коли люди заздрі, надмірно критичні до інших людей, невдячні, увесь час чекають підступу з боку інших людей;

- материнську – причина такого виду деривації насамперед пов’язана з рідкісними контактами з батьками, що призводить до інтелектуального відставання, невміння в значимі відносини з іншими людьми, млявість емоційних реакцій, непевність у собі, замкнутість.

ІІ. Неузгодженості усередині афективно-емоційної сфери

     До типових неузгодженостей в афективно-емоційній сфері належать:

1) підвищена афективна збудливість – феномен підліткового віку пов’язаний з революцією, як біологічною так і соціальною. Перша характеризується ендокринною перебудовою, друга – схильністю до вибуховості і агресії, що нерідко стає причиною правопорушень;

2) афект неадекватності – неадекватна реакція дитини на афективну для неї ситуацію, яка викликає негативні переживання. У їхній основі – незадоволеність життєво важливих для дитини потреб або конфлікт між ними;

3) психічна нестійкість – виражена емоційно-вольова й моральна незрілість, яка призводить до того, що основним мотивом учинків стає емоція задоволення ( тільки при одержанні задоволення діти здатні щось зробити цілеспрямоване); інтелектуальні інтереси виражені недостатньо; від завдань, що вимагають зусиль, часто відмовляються, нездатні до тривалого вольового зусилля. При психічній нестійкості патологічного характеру порушення поведінки мають більше виражений характер: запальність, конфліктність, імпульсивна агресія (вигукування образ, кидання предметів, розривання зошитів на очах у викладача);

4) розгальмування потягів виявляється в невмотивованій агресії з жорстокістю, задоволенні від заподіяного болю іншим, відсутності бридливості, схильності до бродяжництва, патологічному потягу до спостереження і обговорення різних подій негативного, частіше жорстокого характеру.

ІІІ. Неузгодженості в процесі соціально-психологічної адаптації

       Зустрічаючись з невдачами в життєво-важливих для нього сферах і не вміючи їм запобігти, учень індиферентно ставиться до життя. Соціальна дезадаптація – істотне відставання в соціальному навчально-виховному процесі у вигляді обмеження соціальних контактів з однолітками, труднощами в професійному самовизначенні, а також у сфері самосвідомості, нездатність до саморегуляції поведінки з урахуванням вимог моралі і права.   Соціально-педагогічна дезадаптація виявляється в навчально-виховній занедбаності, опорі педагогічним впливам.

Критерії визначення учня, що потребує особливої педагогічної уваги

1. Неуспішність з навчальних дисциплін.

2. Систематичний пропуск уроків.

3. Відсутність моральних, соціо - культурних норм поведінки.

4. Створення учнем дисгармонійної поведінкової і емоційної атмосфери в колективі класу.

5. Вербальні і невербальні вияви агресії.

6. Наявність проблем у психологічному контексті: відсутність конструктивних комунікативних навичок, мотивації до навчання і особистісного росту; акцентуації характеру, неврози, неврастенії; відмова від допомоги фахівців за наявності проблемної ситуації.

7. Уживання алкоголю, тютюну, наркотиків, участь у розповсюдженні наркотичної речовин.

8. Схильність до бродяжництва, вимагання.

9. Зв’язок зі злочинними угрупуваннями.

10. Помічений у сексуальному домаганні, насильстві.

Азартні ігри в Інтернеті

Багато дітей люблять використовувати Web для пошуку розваг, таких як онлайнові ігри. Інколи, коли вони шукають новий ігровий сайт, вони також можуть натрапити на сайт з азартними іграми. В той час, як більшість звичайних ігор є законними для використання дітьми, ігри на віртуальні гроші та азартні ігри на реальні гроші не є законним. 
Як розрізнити різні типи сайтів:

- Ігрові сайти, зазвичай пропонують ігри в карти, дошки, слова, аркадні іграшки або головоломки з автоматичним відстеженням та підрахунком балів. Ніяких грошей - ані віртуальних, ані реальних.
- Сайти з іграми на віртуальні гроші можуть включати сценарії, де люди виграють або програють якісь несправжні гроші.

- Сайти з азартними іграми зазвичай передбачають вигравання або програвання справжніх грошей.
Батьки мають вирішити, які типи ігор або ігрових сайтів підходять для їхніх дітей. Проте вам слід пам'ятати, що азартні ігри досить часто можуть привести до важких наслідків.

Ось деякі речі, які ви можете зробити:

• Знати, які сайти відвідують діти й що вони роблять в онлайні.
• Встановити чіткі правила стосовно того, в які онлайнові ігри можуть гратися ваші діти і те, що комп'ютери з Internet-доступом вони мають тримати у відкритій зоні, а не в їхній власній кімнаті.
• Нагадати дітям про те, що азартні ігри в Інтернеті - не є добре. (Законодавство багатьох країн навіть забороняє дітям грати в азартні ігри).
• Допоможіть вашим дітям зрозуміти, що являють собою азартні ігри. Оператори онлайнових ігор займаються цим бізнесом для отримання вигоди. І вони заробляють більше грошей, ніж виплачують.
• Прослідкуйте, щоб ваші діти завжди питали дозволу, перш ніж вони скористаються вашою кредитною карткою в онлайні. Азартні ігри в онлайні зазвичай потребують використання кредитної картки.
• Поясніть, що азартні ігри в онлайні викликають залежність. Люди можуть годинами гратися в такі ігри без відриву. Азартні ігри в ізольованому середовищі з використанням кредитної картки можуть призвести до ігрової залежності

За матеріалами сайту http://ruoord.kharkivosvita.net.ua

5 простих правил для батьків

• Підвищуйте власну комп'ютерну та інтернет-обізнаність.
• Опановуйте інтернет разом із дитиною.
• Станьте другом дитині у соціальній мережі, або попросіть близьких знайомих зробити це.
• Встановіть «Батьківський контроль». Регулярно оновлюйте антивірус.
• Створіть територію безпечного інтернету. Використовуйте поновлюваний перелік безпечних для дитини сайтів.

З метою надання батькам і педагогам допомоги з питань захисту дітей від впливу шкідливої інформації розроблено ряд посібників і складено перелік рекомендованих для дітей онлайн-ресурсів. Зазначені матеріали допоможуть відкрити дітям цікавий, корисний і, головне, безпечний Інтернет.

Лист Міністерства №1/9-768 від 06.11.09 "Про захист дітей та молоді від негативних інформаційних впливів"

Інтернет-ризики для дітей

• - "Дорослий" контент: еротика, азартні ігри, реклама тютюну та алкоголю.
• - Незаконний контент: порнографія.
• - Он-лайн насильство: заклики до асоціальної поведінки, жорстокості, насильства, суїцидальної поведінки, сексуальної експлуатації тощо.
• - Розголошення приватної інформації, яка може бути використана проти дітей та їхніх родин.
• - Контент, що може задати фінансових збитків - короткі номери й платні сервіси, що тарифікуються окремо, різного роду лотереї, тощо.
• - Інтернет-залежність.

Виконання наступних пунктів допоможе захистити вашу дитину під час перебування її в мережі:

1. Виконання трьох основних правил:

a) Приділяйте увагу захисту устаткування та інформації:

• Регулярно обновляйте операційну систему.
• Використовуйте антивірусну програму.
• Застосовуйте брандмауер.
• Створюйте резервні копії важливих файлів.
• Будьте обережні при завантаженні нових файлів.

b) Захистіть себе в он-лайні

• З обережністю розголошуйте особисту інформацію.
• Думайте про те, з ким про що розмовляєте.
• Пам'ятайте, що в Інтернеті не вся інформація надійна та не всі користувачі відверті.

c) Дотримуйтеся правового поля

• Законів потрібно дотримуватися навіть в Інтернеті.
• Дотримуйтеся загальноприйнятих норм спілкування
  При роботі в Інтернеті не забувайте піклуватися про інших так само, як про себе.

2. Створіть безпечну зону та контролюйте дотримання дитиною меж цієї зони
Постарайтеся разом з дитиною, знайти корисні, цікаві й безпечні сайти, які вона переважно буде відвідувати надалі. Періодично відвідуйте їх разом. З таких сайтів сформуйте список дозволених сайтів в програмному забезпеченні системи мережної безпеки вашої системи, наприклад - для цього можна застосувати налаштування параметрів оглядача (не забудьте при цьому програмно заборонити доступ до налаштувань з сторони інших користувачів). В цьому випадку якщо дитині необхідно зайти на новий сайт, їй прийдеться попросити вашої допомоги на додавання його адреси в перелік дозволених сайтів, отже ви матимете змогу оцінити безпечність сайту до того, як він стане вільно доступним дитині. Крім того корисно встановити програму - фільтр. За допомогою програм фільтрації можна встановити обмеження веб-сайтів на основі змісту. Це означає, що встановивши й настроївши таку програму, Ви можете заблокувати для дитини доступ до сайтів, які містять матеріали, визначені як небезпечні (порнографія, насильство, суїцид тощо).

ДЕТАЛЬНІШЕ ПРО ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ

Про прийоми маніпуляцій в мережі

Щоб забезпечити безпеку своєї дитини, Вам необхідно знати, якими прийомами злочинці користуються в Інтернеті найчастіше:

• Намагаються викликати жалість. Наприклад, розповідають, що їдуть з країни, і не можуть взяти із собою чудове кошеня, тому шукають гідного для нього господаря; пропонують дитині зустрітися й подивитися/забрати нещасну тварину.
  Привертають увагу за допомогою незвичайних, яскравих речей, які так подобаються дітям, а потім - пропонують купити/виграти/отримати в подарунок під час особистої зустрічі.
  Підвищують самооцінку дітей, розповідаючи про те, які вони чудові й унікальні, але ніхто, за винятком, зрозуміло, злочинця їх не розуміє. Діти дуже люблять, коли їх хвалять і часто готові на все, щоб похвали не припинялись.
  Звертаються до дитини від імені знайомих, авторитетних людей. Наприклад, представляються друзями батьків або співробітниками правоохоронних органів та просять надіслати важливу конфіденційну інформацію про себе, родину, оселю.
  Про інтернет-залежність

Підтримання здорового балансу між засобами розваг та іншими видами діяльності в житті дітей було завжди проблемою для батьків. Internet зробив це завдання ще більш складним. Можливості, які надає Internet для спілкування та онлайнових ігор, означають, що багато дітей і підлітків втрачають відчуття часу, знаходячись в онлайні. 
Ось кілька порад, як можна допомогти вашим дітям встановити здоровий баланс між використанням Internet та іншими видами діяльності

• У розмові з дитиною, в якої є ознаки інтернет-залежності, важливо не протиставляти інтернету реальне життя, а показати, як вони можуть доповнювати одне одного! Ваша дитина безмірно захоплена іграми-стрілялками? Чудово, запропонуйте їй стати сильним героєм не тільки на екрані мобільного телефону або монітора, а насправді зайнятися спортом, навчитися прийомам самооборони тощо. Сходіть разом у спортзал, знайдіть підходящу спортивну секцію.
• Важливо правильно використати властиву кожній дитині рису - цікавість! Добре знаючи свою дитину, ви обов'язково знайдете в навколишньому світі речі, які її неодмінно зацікавлять.
  Розробіть правила використання інтернету. Постарайтеся встановити такі часові обмеження на роботу в інтернеті, щоб у дитини залишався час для інших занять і, головне, для фізичної активності. Комп'ютер краще розміщати не в дитячій кімнаті, а в кімнаті для дорослих. Тоді у вас буде більше можливостей слідкувати за тим, що дитина на ньому робить.
  Обов'язково проаналізуйте свою поведінку - чи не занадто багато часу Ви проводите в Інтернеті? Адже діти прагнуть брати приклад зі своїх батьків.

 ЯКЩО У ВАС ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА

Ваш малюк постійно бігає, втрачає інтерес до занять на третій хвилині, вам не вдається привернути його увагу? Якщо Вам знайомі такі симптоми, отже, у Вас є шанс назвати свою дитину гіперактивною.

Ознаки гіперактивності:

 високий рівень активності;

 нездатність зосереджувати увагу на досить довгий час;

 надто імпульсивна поведінка.

Причини гіперактивності

Незначні порушення в центральній нервовій системі у таких дітей

призводять до того, що вони не можуть зосередитися на якійсь одній задачі

і швидко перемикаються з одного виду діяльності на інший.

Причиною цих порушень вважаються мікротравми під час пологів або

кисневе голодування плоду.  Цей розлад також називають

«синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю» (СДУГ).

Особливості гіперактивних дітей

 Допитливість гіперактивним дітям не властива, вони абсолютно не

ставлять запитань «навіщо», «чому». Навіть якщо і задають, то відповідь

вислухати забувають.

 Незважаючи на постійний рух, в якому дитина перебуває, у нього є деякі

порушення координації: незграбний, постійно упускає предмети, часто

падає, ламає іграшки.

 Характерними рисами в поведінці є неуважність, негативізм,

непосидючість, неуважність, часті зміни в настрої, упертість, запальність і агресивність.

 Гіперактивна дитина не розуміє завдання, насилу засвоює будь-які нові  навички.

 Дитина не вміє розслаблятися протягом дня, заспокоюється лише під час сну. Найчастіше вдень ​​така дитина не спить, нічний же сон у нього вельми неспокійний.

Як відрізнити просто рухливу й жваву дитину від гіперактивної?

На відміну від своїх однолітків гіперрухлива дитина за будь-яких умов (вдома, у гостях, на вулиці або в дитячому садочку) буде поводитися однаково (вона скрізь буде бігати, стрибати й скакати). У відповідь на нескінченні зауваження й прохання батьків зупинитися, дитина, швидше за все, продовжить бігати й крутитися. А головне, гіперактивній дитині навіть десять хвилин складно займатися однією справою.

Що робити з гіперактивною дитиною

 Змиріться з недоліками своєї дитини.

 Прийміть той факт, що ваша дитина дуже активна та енергійна і, можливо буде такою завжди.

 Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію - щодня гуляти на свіжому повітрі, займайтеся спортом.

 Встановіть розпорядок дня і стежте, щоб дитина йому слідувала, щоб привчити її до дисципліни.

 Оберігайте дитину від перевтоми – вона посилює гіперактивність. 

 Підтримуйте тверду дисципліну.

 Виробляйте в дитині посидючість і зміцнюйте спокійну поведінку.

 Хваліть кожен раз, коли заслужив, підкреслюйте його успіхи. 

 Уникайте слів "ні" і "не можна", говоріть стримано, спокійно, м'яко. 

 Заохочуйте всі види діяльності, що вимагають концентрації уваги.

Навчання повинно бути розраховане на короткий відрізок часу, часто змінюватися за змістом і формою.

 Не поспішайте сварити і карати свого малюка: він не винний у тому, що відбувається. А до Ваших окриків і зауважень він рано або пізно звикне і перестане звертати на них увагу.

 Виявляйте терпіння, розуміння, повагу до особистості дитини, завжди вислуховуйте свою дитину.

 Намагайтеся поводитися спокійно, м’яко, без різких емоцій (як негативних так і позитивних).

 Навчиться керувати увагою дитини, переводити її зі стану активності в стан спокою.

НАЦІОНАЛЬНА ДИТЯЧА «ГАРЯЧА ЛІНІЯ» - ДЛЯ ДІТЕЙ ТА ПРО ДІТЕЙ

       Це означає, що «гаряча лінія» приймає дзвінки від дітей та від дорослих, чиї запити стосуються дітей. Дитяча «гаряча лінія» функціонує за безкоштовним номером 0-800-500-225 (безкоштовний з мобільних та стаціонарних номерів телефонів по всій території України).