Батькам

Як оптимально організувати дистанційне навчання дитини?

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О

https://22.school-info.te.ua/blog/47-poradi-batkam/jak-optimalno-organizuvati-distancijne-navchannja-ditini

Пам’ятка для батьків

Вимушене дистанційне навчання стало викликом для всіх учасників освітнього процесу: вчителів, учнів та батьків. Зараз більшість школярів перейшло на навчання онлайн. Це правильне рішення під час пандемії або війни, АЛЕ! Організація навчального процесу онлайн відрізняється від очного навчання дітей. В першу чергу тим, що дітям СКЛАДНІШЕ ВЧИТИСЯ ДОМА. Кожна третя дитина перебуває у стресовому стані/тривозі, пов’язаній зі сформованими обставинами.

Однією зі складових стресу є втрата тієї стабільності та структурованості (зрозумілості), яка була, коли дитина мала чіткий режим, розклад і розуміння, що за чим йде. Зараз цього немає. Натомість є купа обмежень: на вулицю не ходи; мий руки; обличчя не чіпай; не гуляй; питання не став тощо.

Стрес і тривога, яку можуть відчувати діти, безумовно буде і вже відбивається на їхній пізнавальній активності (допитливості), навчальній мотивації, успішності.

Стрес — це не найсприятливіший ґрунт для розвитку. Для того щоб допомогти дитині створити позитивну атмосферу для навчання, систематизувати і структурувати (тобто зробити зрозумілим) цей процес, пропонуємо такі кроки.

1. Скласти чіткий розклад / режим.

Стабільність і зрозумілість — це те, що для дітей створює якусь зону безпеки. А адже саме в безпеці діти прагнуть розвиватися, вчитися і пізнавати світ. Складіть новий розклад для дитини. Повісьте його на видноті, намагайтеся дотримувати режиму дня (підйом в один і той же час, перерви, прийом їжі тощо). Режим позитивно позначається і на нервовій системі дитини.

2. Організувати робочу зону.

Якщо немає своєї кімнати, то хоча б свій куточок + навушники. Де будуть ТІЛЬКИ потрібні для «цього» уроку матеріали. Усі зайві предмети, що відвертають увагу, доцільно прибрати. Також на працездатність дитини впливає світло — яскраве і холодне освітлення стимулює мобілізацію систем організму і підвищує пильність.

3. Організувати форму.

Дитина не повинна сидіти в піжамі. Вона і так навчається вдома (у дітей будинок не асоціюється з навчальною діяльністю, а більше з відпочинком). Учневі буде значно простіше надіти на себе «роль учня» і переключитися на заняття, якщо він буде одягнений у відповідний (асоціюється з навчанням) одяг. Це якась уніформа, що допомагає не забувати, де ти і що ти робиш.

4. Робити перерви.

Фокус уваги школяра на відеоконференції / уроці 20 хвилин. Не більше. У старших школярів 30 хвилин і то у разі внутрішньої мотивації й інтересу до предмета. Скільки триває відеоурок? 40? 45 хвилин? Дитина докладає чимало зусиль, аби сконцентруватися і зрозуміти, що їй через екран намагаються донести. Енергії витрачається більше, ніж на звичайному уроці. Тому вкрай важливо, аби діти перемикали свою увагу і відпочивали між уроками (по можливості не в гаджетах). Братися до виконання домашньої роботи, яку чомусь задають в онлайн-школі, доцільно не раніше, ніж за годину-півтори після закінчення уроків. Дитині потрібно переключитися, відпочити, пограти і перезарядитися.

5. Заохочувати спілкування з однолітками.

Провідна діяльність школярів середніх і старших класів — це спілкування. Та й в цілому школярі (зокрема молодші) звикли проводити багато часу в колективі спілкуючись, тому можуть відчувати дискомфорт в ізоляції. Заохочуйте спілкування, розмови, скайп-колли, можливо, навіть якісь ігри онлайн з однокласниками. Загалом, створюйте і заохочуйте умови, у яких дитина може поспілкуватися з однолітками (безпечно, звісно ж).

6. Знизити очікування і вимоги.

Нові умови навчання, тиск суспільства, страхи і тривога заважають дитині розуміти і вчитися як раніше. Отже, якщо помітили, що оцінки й успішність вашого сина / дочки погіршилася — НЕ СВАРІТЬ І НЕ ТИСНІТЬ, а навпаки, зверніть увагу на ситуацію. Адже це може бути однією з ознак стресу. Дитина потребує допомоги і відкритого діалогу з батьками. Дітям складно. Якщо ми ще будемо стояти у них над душею, вимагаючи тільки позитивних оцінок, то це посилить їхню тривогу, погіршить стосунки з ними. Зараз як ніколи вдалий час для перегляду і переосмислення своїх вимог стосовно дитини.

7. Мотивувати і помічати успіхи.

Не змушуємо дитину, а мотивуємо! Водночас не забуваємо відзначати її успіхи. Якщо порівнюємо, то тільки із самим собою. Навчайте дітей помічати хороше в обставинах, що склалися, розмовляйте, хваліть і підтримуйте. Ось такі базові та найнеобхідніші правила, що допоможуть правильно організувати процес дистанційного навчання.

Слід навчитися таким важливим речам, які слід зробити пріоритетними під час карантину:

✔ вміти зрозуміти і пробачити іншого члена сім’ї;

✔ поважати вибір вашої дитини;

✔ визнавати свою провину, якщо ви не праві;

✔ не розвивати конфлікт, бо кожна сварка віддаляє людей один від одного;

✔ не ображати дитину чи іншого члена сім’ї;

✔ взаємодопомога членам сім’ї.

Гарною ідеєю, від однотипних днів буде започаткування чогось одного, нового кожного тижня, наприклад: тиждень книг, тиждень обіймів, тиждень добрих слів. Все це допоможе розвитку та позитивно вплине на психологічний клімат сім’ї.

Окремо, слід відмітити „тиждень без образ” та „тиждень без критики”. Звісно, що це ідеальний стан людини та сім’ї, коли в ній не ображаються, а постійно підтримують один одного, але в багато сімей лише вчиться такому вмінню та стану. Тому, впроваджуючи, „тиждень без образ” потрібно ще на вихідних перед початком такого тижня, домовитися, що ніхто ні на кого не ображається, тобто будь-яка звична реакція на образливий чинник відразу погашається, не дозволяючи обіді заполонити мозок, а по закінченню тижня обговорити, що було не приємним для кожного члена сім’ї.

Обов’язковим, під час нових реалій життя буде визначення графіку життя сім’ї та дисципліна дотримання його розпорядку. Слід не забувати про час „для себе”, оскільки кожен, не залежно від ролі, яку виконує в сім’ї людина, чи то мама чи 5-річна дитина, кожен індивід потребує простору хоч маленького та певного часу, щоб побути на самоті. Головне пам’ятати, що дітей не потрібно весь час розважати.

Головне правило карантину: дорослі знаходьте час для себе і свої захоплення. Поміркувати чи може взятись писати щоденник. Ведення останнього буде вкрай доречним у нинішній ситуації, адже дія паперу та ручки позитивно впливає на психологічно-емоційний стан людини.

Також не забувайте мотивувати себе під час карантину та гарною ідеєю буде, коли дитина буде бачити, що ви постійно працюєте також над собою, наприклад:

✔ визначте та поставте перед собою короткострокову ціль, розкажіть про неї дитині та визначте строки її реалізації. Добре, буде якщо дитина поставить перед собою свою ціль на цей же термін;

✔ напишіть пост у соцмережах про свою ціль. Дитина повинна бачити й розуміти, що батьки серйозно та наполегливо підходять до своїх бажань;

✔ долучіться до онлайн – челенджу, якщо для вас групова підтримка є важливою та приєднайте до нього свої дітей, якщо це доречно зробити, виходячи з їх інтересів.

Близькість – це коли ми приділяємо увагу своїм рідним та по-іншому дивимося, відмічаючи зміни, які відбуваються, адже вони ростуть та по своєму бачать ситуацію. Для тих, хто хоче побудувати комфортні відносити зі своїми дітьми та, загалом, у сім’ї це плідний час для роботи.

Будьте розважливі та відмічайте 5 речей, які порадували вас кожного дня та навчіть цьому мистецтву вашу дитину та інших членів сім'ї.

Надмірна опіка дитини: в чому небезпека?

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О 

https://psyhelp.com.ua/2019/08/07/nadmirna-opika-dytyny-v-chomu-nebezpeka/

Батьки завжди намагаються стати кращими для свого чада, записавши його в кілька гуртків поспіль, регулярно вивчають вміст телефону, наймають репетитора і ще багато чого, абсолютно не питаючи дитини, чи хоче він жити в такому ритмі, чи комфортно так. Дуже часто батьки переходять межі дозволеного, і починають надмірно опікати своїх дітей, заважаючи їх повноцінному розвитку. Але ж він міг би впоратися з більшістю завдань і питань самостійно, проявивши себе. У дитини виникає думка: «Навіщо намагатися, якщо тато і мама все вирішають за нього». Сліпа материнська любов і прихильність до дитини заважають її здоровому емоційному зростанню, формують в ній залежність від них.

Проблеми та їх рішення. Більшість фахівців згідні з думкою, що існує кілька типів гіперопіки батьків, які не дозволяють дитині проявити власний характер повною мірою. Можливо, в наступних пунктах ви побачите себе, тоді терміново вживайте заходів!

Власники. Це той випадок, коли батьки вважають, що дитина їх власність і повинна слухатися у всьому, не сперечатись і (не дай Бог!) висловлювати свою думку. Багато з батьків вирішили, що дітей слід тримати в строгості і не давати їм права голосу, не залежно від того, скільки їм років. Використовуються всі доступні методи: шантаж, емоційний тиск, погрози. Головне змусити дитину повністю підкоритися. У цьому випадку вони не бачать в своєму чаді особистість, якій слід допомагати розвиватися і поважати її прагнення. І чим старше стає дитина, тим сильніше заборони. В результаті між ними формується прірва і нерозуміння.

Можливі наслідки

Дитина, що росте в такій атмосфері, перестає слухати свій внутрішній голос, не висловлює бажання, пливе за течією. У дорослому житті йому складніше думати і приймати рішення, адже батьки завжди все вирішували за нього. Створивши відносини, така людина буде покладатися на другу половину, будучи інертною, так як його стрижень був придавлений ще в юності. А залежність від батьків може продовжуватись до старості.

Другий варіант розвитку подій − величезні розбіжності з батьками в старшому віці. Дитина з сильним характером різко вийде із зони комфорту, щоб зробити все по-своєму, не так, як вчили батьки. І тут також існує небезпека, тому що є ймовірність бути обманутим, ілюзії можуть зруйнуватися дуже швидко.

Як виправитися

Батьки-власники повинні чути бажання дитини, прислухатися до його думки і направляти думки. Для цього потрібно:

• Усвідомлення того, що кордон перетнутий і бажання виправитися;
• Якщо виникає почуття-власності − гасити його в корені, чітко відділяючи його від турботи, заступництва чада;
• Навчитися слухати і поважати свою дитину;
• Направляти і заохочувати його самостійні кроки;
• При вирішенні питань, що стосуються спілкування з однолітками, допомагати порадою, а не бігти розбиратися в школу з будь-якого приводу.

Адже діти так швидко ростуть, їм доведеться ступити в доросле життя самостійно, і завдання батьків − навчити їх думати і приймати правильні рішення, відповідати за них.

Нав’язлива мрія. Батьки намагаються втілити в маленькому чаді свої мрії, нав’язавши йому свою думку про певний вид діяльності. Якщо мама мріяла про школу бальних танців з дитинства, але їй це категорично забороняли, вона спробує змусити малечу ходити туди. Іноді, деякі діти навіть досягають певних висот, щоб догодити матусі і не викликати її гнів. Але раптово, ефект може стати зворотним і ситуація змінитися докорінно. Так, батьки можуть вкладати в розвиток чада великі гроші, купувати екіпіровку (якщо це спорт), піклуватися про нього, регулярно відвідуючи виступи та змагання. І сподіватися на перемогу. В цьому випадку дитя заслужить добре ставлення, в іншому випадку − гнів і розчарування.

Можливі наслідки

Через кілька років занять спортом, музикою або танцями дитина може раптово кинути таке неприємну справу, в якій є деякі успіхи. Але внутрішнього комфорту немає і радості від виконаної роботи теж. Обмежуючи свободу і захоплення дитини, можна натрапити на бунт і нерозуміння з її боку. Регулярні програші можуть сформувати в ній комплекс неповноцінності і усвідомлення того, що вона погана, не змогла реалізувати мрію улюблених людей. Зацикленість на ситуації буде формувати подальші невдачі і комплекси.

Як виправитися

Любов до дитини повинна бути безумовною і не залежати від власних прагнень. Але дуже часто, бажаючи улюбленому чаду добра, батьки вимагають від них нездійсненного. Якщо вона відчуває дискомфорт при відвідуванні певного гуртка тривалий час і може пояснити, чому йому там не цікаво (складно), варто задуматися і прийняти правильне рішення. Щоб виростити дитя особистістю, потрібно:

• Уважно стежити за здібностями дитини і вчасно їх розвивати;
• Бути наставником в будь-якому починанні;
• Стати другом під час поразок і підтримувати в будь-якій ситуації;
• Вірити в його здатності.

Останній пункт творить чудеса, оскільки дитина, в якого вірять батьки, не тільки здорові фізично, а й стійкі морально.

Як дотримуватись золотої середини? Щоб ваша дитина зростала здоровою та успішною, важливо не переходити межу й слідувати деяким правилам:

• Дитина повинна усвідомлювати, що батьки його опора в будь-якій ситуації;
• Якщо вона провинилась, не можна принижувати її гідність, карати привселюдно, вказуючи на недоліки, вважаючи, що добрий прочухан дасть результат;
• Допомагати по потребі. Якщо дитина може впоратись з завданням, не треба заважати;
• Не можна опиратись на досвід інших людей, це небезпечно. Кожна дитина індивідуальність, яку треба розвивати і підтримувати;
• Навчившись слухати свою дитину, будете почуті. Адже вона вчиться, дивлячись на поведінку батьків;

Тісне спілкування допоможе краще впізнати уподобання підлітка, його настрій, адже в цьому віці найбільше розбіжностей. Натикаючись на непорозуміння й гіперопіку, виникають суперечки й конфлікти, від яких страждають обидві сторони. Тому живе спілкування повинне стати ключовим для формування дитини, як особистості. Як би ми не турбувались про дітей, важливо усвідомити значущість тієї ролі, яка нам була відведена. А саме, виховати успішну, щасливу й здорову людину.

Вплив сім'ї на успішне виховання і навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку

https://www.mamalyha.com.ua/post/vpliv-sim-ji-na-uspishne-vihovannya-ta-navchannya-ditini-z-osoblivostyami-psihofizichnogo-rozvitku

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О 

Дитина з порушеннями психофізичного розвитку – це не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб: на повноцінну освіту, відпочинок, працю, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей. Тому питання особистісного розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку привертає велику увагу батьків, педагогів, психологів, дефектологів.

З огляду на це ведуться пошуки чинників, що сприяють успішному вихованню та навчанню маленької особистості та запобіганню невстигання дитини в колективі, труднощів її адаптації. З цього можна зробити висновок, що основну роль у вихованні таких дітей відіграють саме батьки, що важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися.

У чому ж полягає вплив сім’ї і школи на успішне навчання дитини з порушеннями психофізичного розвитку? Сучасна школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності, а родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння налагоджувати дружні стосунки з ровесниками, дотримуватися позитивної соціальної поведінки, справедливості. Важливим є рівень психологічної зрілості дитини, що характеризується високим ступенем розвитку таких якостей і процесів, як:

- сформованість прийомів ігрової діяльності;

- розвиток соціальних емоцій і достатній рівень морального розвитку;

- розвиток уяви;

- достатній рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення, уваги, спостережливості;

- адекватна самооцінка.

Для гармонійного розвитку особистості необхідно і те й інше.

Тому шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини з порушеннями психофізичного розвитку як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують батьків – підтримка власного авторитету. Важливо й те, щоб педагоги і родина виховували в особливого вихованця навички:

- сприймати й оцінювати себе як повноцінну особистість;

- усвідомлювати й відображати особисті почуття та бажання;

- визначати своє місце в колективі;

- адекватно реагувати на помилки та невдачі;

- приймати рішення;

- розв’язувати конфлікти позитивним шляхом;

- позитивно сприймати інших дітей та спілкуватися з ними.

Особистісною особливістю в таких дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред’являють високі, нереальні вимоги.

Через зростання тривожності та пов’язану з нею низьку самооцінку у дітей можуть знижуватися навчальні досягнення та з’являється невпевненість у своїх силах. Це призводить до ряду інших особливостей – бажання дочекатися і дотримуватися лише вказівок дорослого, діяти лише за зразками та настановами, острах виявити власну ініціативу, формальне засвоєння знань, умінь, навичок та способів дій. У таких випадках, як правило, батьки незадоволені спадною продуктивністю навчальної діяльності дитини, все більше й більше зосереджуються на спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, батьки знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

І батьки, і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу в особливих школярів. Перш за все потрібно сформувати позитивне ставлення до діяльності, розкрити її зміст, потім залучити дітей до розв’язання практичних та пізнавальних завдань; у ході роботи обов’язково підкреслити досягнення дітей, підбадьорювати та підтримувати інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань. Якщо стане помітно, що особливі школярі не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу потрібно з’ясувати, чим іншим цікавляться, яке коло інтересів. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку здібностей.

Причини цього такі:

- несформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто не підготовлені передумови виховання інтересу до навчання;

- неправильно організована в сім’ї чи в школі навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, неналагоджене життя в сім’ї, відсутність робочого місця.

Іноді особливі школярі не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися, тому батьки повинні виявляти інтерес до їхніх навчальних занять, перевіряти, як вони виконують домашні завдання, допомагати виконувати складні вправи, організовувати активний відпочинок. При появі у дитини з порушеннями психофізичного розвитку труднощів у оволодінні письмом можна скористатися такими порадами:

- важливо вчасно помітити, що дитині важко писати і це можна зробити самому, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер, порушена диференціація звуків тощо;

- звернутися до дитячого психолога, дефектолога чи логопеда;

- отримавши у дефектолога, логопеда пораду та певні завдання, потрібно виконувати їх разом з дитиною щодня по 20–25 хвилин.

Які ж можна дати рекомендації батькам щодо подолання у дітей труднощів у набутті навичок читання?

- постійно приділяйте увагу розвитку зв’язного мовлення, збагачуйте словниковий запас, слідкуйте за правильністю вимови звуків;

- своєчасно звертайтеся до логопеда при порушенні вимови звуків та утрудненні в опануванні навичками читання;

- доброзичливо, а не насильно прилучайте дитину до читання. Необхідно обов’язково сформувати у дитини потребу та бажання читати. Для цього корисно пропонувати книги, які їй цікаві. Не наполягати, щоб дитина читала тільки вголос. Корисно щоденно читати вголос всього кілька хвилин для відпрацювання темпу та закріплення навичок читання. Добре заохочувати дитину та переконувати її, що труднощі в оволодінні навичками читання можна та потрібно подолати.

Життєво важливим і необхідним чинником успішності дитини з особливостями психофізичного розвитку є достатній рівень освіченості. Що ж потрібно для цього?

- своєчасно навчати дитину умінням та навичкам, які відповідають віку дитини;

- стимулювати пізнавальну активність;

- контролювати засвоєння отриманих відомостей, щоб вони стали дійсно знаннями, якими дитина зможе скористатися;

- розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі (настільних іграх, книжках, фільмах), а й у різних життєвих ситуаціях;

- стимулювати дитину до розповіді про те, що прочитали, попросити переказати зміст твору, казки, мультфільму спочатку за питаннями, що орієнтують, а потім самостійно та навчити дитину виділяти головну думку сюжету, називати дійових осіб, події;

- навчати дитину читати, рахувати та писати тільки в ігровій формі;

- не допускати однобічного розвитку особистості дитини.

Тому головним завданням сімейного виховання є гармонійний усебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація творчого потенціалу. Звичайно, не існує єдиної формули успішного виховання дітей у сім’ї – це завжди залежить від рівня моральності й духовної культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків та сімейних традицій.

Які ж основні умови успішного виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку?

- важливо створити у сім’ї здоровий мікроклімат, правильну тональність і загальну спрямованість, а для цього потрібно, щоб сім’я була дружна, цілеспрямована, радісна, щоб у сім’ї панувала атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи;

- довіряти дитині та надавати можливість діяти самостійно, оскільки довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню, тому відверті, довірливі стосунки між батьками й дітьми роблять мікроклімат у сім’ї благополучним;

- виховувати поважне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й дідуся;

- узгодження і єдність усіх сімейних вимог.

Головне правило: ні за яких обставин не допускайте в сім’ї різних дій, неузгоджених впливів.

Дотримуючись основних умов виховання дітей, батьки можуть використати такі правила:

1. незважаючи на інвалідність дитини, потрібно ставитися до неї як до дитини з порушеннями психофізичного розвитку, яка потребує спеціального навчання, виховання та догляду;

2. використовуючи спеціальні рекомендації, поради та інструкції дефектолога, психолога, реабілітолога, логопеда поступово і цілеспрямовано:

- навчайте дитину різних способів спілкування;

- навчайте основних правил поведінки;

- розвивайте навички самообслуговування;

- формуйте вміння, що допоможуть подолати стреси;

- виявляйте і розвивайте творчі здібності вашої дитини;

- розвивайте зорове, слухове, тактильне сприйняття за допомогою гри.

3. створіть у сім’ї середовище емоційної безпеки:

- виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;

- дотримуйтеся постійного режиму дня;

- позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну емоційну реакцію.

4. відвідуйте групи підтримки і взаємодопомоги, де можна полегшити почуття ізоляції, емоційну тривогу, поділитися як своїми успіхами так і проблемами;

5. виховуючи дитину з порушеннями психофізичного розвитку, треба навчитися:

- поважати свою дитину;

- сприймати її такою, як вона є;

- дозволяти їй бути собою;

- хвалити і заохочувати до пізнання нового;

- стимулювати до дії через гру;

- розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;

- підкреслювати її сильні властивості;

- впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції

Школа кібербезпеки,або Фотографія як інструмент формування образу - Я дитини

                                                                                               Все є отрута, і все є  ліки.

                                                                                              І те і інше залежить від дози.

                                                                                                                              Парацельс

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О 

https://urok.osvita.ua/materials/psychology/statta-skola-kiberbezpeki-abo-fotografia-ak-instrument-formuvanna-obrazu-a-ditini/

Проблема самовизначення стосується багатьох людей ХХІ сторіччя.  Фотографування самого себе – найбільш ефективний засіб для формування особистісного неповторного образу-Я. Селфі може бути невинною забавкою, стати інструментом підвищення самооцінки, або ж  перерости у психічне захворювання. Схильнiсть до зaйвої вiдкритостi в кiбeрпросторi часто нaбуває aбсолютно химeрних форм: однi користувaчi популярних фотосeрвiсiв  фiксують кожeн момeнт свого життя i публiкують сотнi однотипних фотогрaфiй, iншi - iз зaхвaтом стeжaть за цим. Як наслідок, самооцiнкa визнaчaється кiлькiстю «лaйкiв», а життя пiдпорядковується конкурeнтнiй боротьбi i спробaм бути зaвжди в трeндi.

      Американська  ассоціація психіатрів відносить бажання постійно фотографувати себе до психічних розладів, які спричиняють трагічні випадки. За даними  BBC News Україна, в світі у 2014 році від екстремальних      селфі померли 15 людей, 29 померли у 2015, а у 2016 - аж 73.людини. 

      Українські школярі теж наражають себе на небезпеку заради «крутого» селфі. І як свідчить статистика, лише упродовж 2020 року сотні українських дітей скалічились або загинули у бажанні сфотографуватись у незвичайному ракурсі або ж  в результаті кібернасилля, в тому числі із використанням фото.      

      Швидкий доступ до необмеженого фотоконтенту спровокував виникнення іншого негативного соціального явища – кібербулінгу.  За даними ЮНІСЕФ в Україні, майже 50% підлітків були жертвами насилля в Інтернеті. За даними анонімного опитування кожна третя дитина прогулювала школу через переслідування  в мережі, а 75% підлітків підтвердили те, що Instagram, TikTok і Snapchat є основними соціальними платформами для цькування.  

      Спираючись на принципи моралі та етикету, вищe згaдaнi явищa розглядаються як вкрaй нeгaтивнi форми зaдоволeння, спровоковaнi низькою культурою повeдiнки в кiбeрпросторi.

      Сeлфiмaнiя - пaтологiчнe прaгнeння до фотогрaфувaння сeбe,  для якого хaрaктeрнe нaв'язливe бaжaння виклaдaти фото в соцiaльнi мeрeжi. Риси  iстeроїдного психотичного розлaду вирaжaються в постiйному прaгнeннi до визнaння з боку оточуючих i дiяльностi, що дозволяє пeрeбувaти в цeнтрi увaги.                                                                                                     …    

      Кiбeрбулiнг - це схоже на хулiгaнство i пeрeслiдувaння в мeрeжi з використaнням повiдомлeнь, зобрaжeнь, aудiо тa вiдeофaйлiв обрaзливого хaрaктeру, з мeтою нaклeпу, зaлякувaння чи погрози. Як i в повсякдeнному життi, iнiцiaторaми  кiбeрбулiнгу зaзвичaй стaють нeвпeвнeнi в собi, зaкомплeксовaнi люди, якi сaмоствeрджуються  за рахунок уявної пeрeвaги нaд бiльш слaбким супeрником.                                                                                                     

     Секстінг (sexting) – пересилання особистих фотографій та повідомлень інтимного змісту за допомогою сучасних засобів зв’язку. Це явище набуває особливого розповсюдження серед підлітків, які шукають доказів власної сексуальності в соціальних мережах, ризикуючи стати жертвою переслідування в мережі або сексуального насилля в реальному житті.                                                                                                     

 … Шарентінг (sharenting) - цe новa тeндeнцiя, широко поширeнa нa Зaході,  але яка має розвиток і в нaшій  крaїнi та означає тягу бaтькiв до нaдмiрного розмiщeння в соцiaльних мeрeжaх фотогрaфiй своїх дiтeй. Часто батьки не розмежовують значимі моменти з життя дитини і найнестетичніші подробиці  дитинства,  включaючи бруднi пiдгузки,  нe зaмислюючись про нaслiдки тaкої вiдкритостi.                                                                                                     

…  Інформаційно-комунікативні технології змінили світ та безумовно мають вплив на людську психологію. Але вiтчизнянi фaхiвцi поки нe схильнi розглядaти перелічені  вище  явища з точки зору пaтологiї та звертають увагу на психотерапевтичні та лікувальні властивости процесу фотографування і розгляду світлин. Тому рекомендують використовувати фототерапію з корекційною метою та як засіб привернення уваги до фотографування як мистецтва..створювати..образ-Я.                                                                                                                 … Фототерапію як інструмент психологічного консультування почали використовувати психотерапевти в США та Канаді ще у 1970-х роках.  В наш час вона широко застосовується як метод лікування депресій, страхів, виявлення особливостей сімейних стосунків,  а також для гармонізації та розвитку особистості, збагачення життєвого досвіду людини.  Прийоми фототерапії рекомендують використовувати в роботі як з дітьми, так і з дорослими учасниками освітнього процесу – педагогами та батьками.                                                                                                                 

       Беззаперечно, сучасна дитина  добре знається на гаджетах: дивиться мультфільми на планшеті, грає в комп’ютерні ігри. А  коли з'являється телефон починає створювати особисті профілі в соціальних мережах, зависати на YouTube, знімати та поширювати відео у Tik Tok, опиняючись втягнутою в мaсовий кiбeрповeдiнковий флeшмоб. Тому кіберзалежності, такі  як сeлфiмaнiя, шарентінг, секстінг та прояви насилля в Інтернеті значно «молодшають» і викликають занепокоєння в суспільстві.

       Фотографія та образ, відображений  на екрані смартфона, – один із основних ресурсів інформаційного світу. Усвідомлюючи це, доросла людина  може використати фототехніку як інструмент, що сприяє формуванню образу-Я, розвитку особистості,  її креативності, співпереживання та соціального усвідомлення. Але на вразливу  дитячу психіку  фотоконтент може серйозно вплинути  та нашкодити психічному здоров’ю,  формуючи негативні звички.

      Тому дуже важливо, щоб  дорослі використовували інтерес дітей до гаджетів співвідносячи ризики їх використання з користю. З цією метою ми рекомендуємо звернути увагу дитячих психологів, соціальних педагогів, вихователів та батьків на  терапевтичний потенціал фотомистецтва і можливості його застосування в освітньому процесі по формуванню Я-образу дитини. 

Власні кордони дитини

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

http://www.nove-zalissia.edukit.kiev.ua/psihologichna_sluzhba/yak_navchiti_ditinu_vidchuvati_svoi_psihologhni_kordoni/

                
Як ви, шановні батьки розумієте поняття «психологічні кордони»? Чи відчуваєте ви «свої межі» та межі іншого? Досить часто, у своїй практиці, зустрічаюся із питанням визначення, ідентифікації “особистої межі”, “власних кордонів”, “території контролю” – і не лише себе, а й інших. Чи визнаєте малюка як особистість, яка має свою думку, емоції, почуття та право сказати: «Ні».

Спробуймо дослідити, що таке «психологічні кордони» дитини. Як навчити дитину дотримуватись власних кордонів та не порушувати кордони іншого? Чи можна залишатись люблячими батьками, які можуть сказати тверде «Ні»? І чим загрожує у майбутньому не сформованість власних кордонів.

Що ж таке кордони особистості?

У фізичній площині побачити кордони досить просто: стіна, надписи на табличках застереження, огорожі біля будинків – це все фізичні кордони. Тобто, це саме те, що визначає ОСОБИСТУ ТЕРИТОРІЮ, «Тут починається моя власність!» – головна функція огорожі, бар’єру. І, скоріш за все, людина, яка має власність – несе за неї юридичну відповідальність. І ніхто інший не може відповідати за вашу власність. Правда ж? Фізичні кордони легко можуть позначити, окреслити, де починається власність та відповідальність конкретної людини. Те саме відбувається і з психологічними кордонами. Правда, побачити їх не так просто. Психологічні кордони визначають «Я» кожної людини, вони показують в першу чергу, самому собі та іншим, де є «Я», за що я відповідальний, а за що ні; де я можу контролювати (себе), а де не моя зона контролю. Коли людина відчуває власні кордони, вона може осягнути територію своєї відповідальності: за що конкретно вона відповідає, що контролює, а що ні. Тому що, як правило, ми витрачаємо величезну енергію за контроль «території» іншого, нехай навіть і дуже близької людини: дітей, чоловіка, батьків, друзів… Адже деяким людям погано вдається визначити територію особистої відповідальності, особистих кордонів. Так само і їм важко визначити та відчути територію іншого, коли варто зупинитись, та почути «Ні» від близької людини, і від дитини, в першу чергу. Ціль даного допису полягає в тому, щоб батьки змогли задуматись, чому потрібно та важливо поважати кордони дитини та як навчити малюка вибудовувати власні бар’єри (в корисному сенсі цього слова).

Чому багатьом людям так складно вибудовувати кордони?

Скоріше за все, тому що нас не вчать, ба більше, навіть не говорять про те, що важливо поважати територію один одного. Так формувалось суспільство – змалечку нам розказували, що наша думка не важлива, ніхто не звик рахуватись із думками та почуттями дітей. Можливо, коли дитина стає старшою, «вже чогось досягла та може» – тоді дорослі врахують її думку. А допоки «ти живеш під моїм дахом – терпи й роби все, що я кажу». І діти терплять змалечку. Бо, що ж скажуть сусіди, бабуся, дідусь, якщо дитина заявить про себе і буде не такою «зручною» для суспільства?

Тепер про самі кордони. З чого вони починаються? У першу чергу – це тіло. Тіло дитини – це важливо!

І дитина зобов’язана про це знати. Коли малюку незручно (тиснуть туфлі, гумка на спідничці, або ноги «чухаються» від колючих колгот) – варто звернути на це увагу та вжити заходів, а не сказати чергове «Потерпи, бо так красиво!». І коли до вашої дитини хтось торкається, обіймає або цілує (ОООО, «приємні» спогади дитинства, коли до тебе лізе цілувати малознайома бабця, троюрідна сестра дядька в сьомому коліні – і ти змушена стояти й терпіти ці привітання!!! Примітка автора: власні спогади…) і їй це не приємно, то дитина має знати, що сказати: «Не зачіпайте мене, будь ласка!» – є адекватним проханням та варте уваги та прийняття дорослого. Фізичний дискомфорт, який дитина відчуває, не є нормою. Навчіть дитину говорити «Ні» фізичному дискомфорту.

Наступний рівень – думка дитини. І, якщо навіть ця думка не буде мати впливу у прийнятті рішення, повірте, ви зробите величезний крок на зустріч до партнерських, дружніх, довірливих відносин дитини із вами. Дитині важливо знати, що з її думкою рахуються та визнають – значить вона важлива, її бачать та чують. Навіть тоді, коли ваше рішення є авторитетним та безапеляційним, а малюк з вами не погоджується і назріває дитяча істерика(до прикладу, купівля морозива чи шоколаду в магазині) – визнайте та проговоріть його думку, емоції, почуття: «Мені дуже шкода, що ти засмутився та плачеш. І я знаю, як сильно тобі хочеться солодкого і ти маєш право не погоджуватись з моїм рішенням, але я не буду купувати шоколад» (виходячи із ситуації, вам варто пояснити чому саме). Загалом, варто цікавитись настроями дитини. Що сховане за її протестом, за її незгодою, окрім бажання\небажання чогось?

Не менш важливо питати згоди дитини на будь-яке прохання дорослого. У побутовій взаємодії, у соціальних відносинах, де дитина має стосунки з іншими людьми, постійно відбувається діалог, взаємодія. Не нормально та не допустимо, коли лікар без дозволу дитини, піднімає «маєчку, щоб послухати». І в кращому випадку, лікар розкаже дитині, що має робити, які його дії далі. Те саме стосується вихователів, вчителів, стоматологів, перукарів. Добре, коли незнайома людина, яка наближається до дитини не лише пояснить, розкаже, що має робити, а й запитає дозволу «Чи можна я до тебе доторкнусь?», «Чи можна я тебе розчешу?», «Можна я тебе послухаю, але маю вдягнути ось таку «штуку»?». Вам, як батькам, варто потурбуватись про те, щоб попередньо, при фізичній взаємодії зі спеціалістом (лікар, стоматолог, перукар тощо) він пояснював свої дії та просив дозволу у вашої дитини на певну процедуру. І якщо дитина каже «Ні», то варто почути її – можливо їй потрібен певний час для знайомства із малознайомою людиною. А можливо, ваша підтримка, заспокійливе слово, обійми. Коли дитина вміє казати «Ні» змалечку, то в майбутньому ваш син чи донька виростуть впевненими в тому, що лише вони мають давати згоду на маніпуляцію зі своїм тілом. І ніхто не вправі доторкатись, чи зачіпати його.

Навчіть дитину говорити «Ні» та чути «Ні» іншого. 

Слово «Ні» – це саме те, що може зупинити, воно окреслює кордони. Ми повинні зупиняти словом «Ні» не лише хамів, а й близьких нам людей. Сказати «Мені це не подобається. Ні, я не буду і не хочу приймати у цьому участь» – є нормальним та здоровим посланням не лише від батьків до дітей, а й навпаки. Приймайте та поважайте «Ні» дитини таким чином ви своїм прикладом покажете, що приймати відмову є нормальним і так можна. Також не забувайте про те, що батьки – основний орієнтир та приклад для дитини. І коли вона бачить, що мама, або тато терплять (якщо терплять), щось незручне, те від чого можна відмовитись, заборонити, терплять хамство, маніпуляції – в такому випадку дитина (а особливо дочка маму), буде копіювати та відтворювати вашу поведінку, дозволяючи недостойне, погане поводження із собою – тоді, коли зовсім не хотітиме цього, коли страждатиме від цього. Тому що такий сильний зв’язок є між батьками та дітьми, а особливо – між мамою та донькою. Дитина, яка зростає у сім’ї, де бачить приклад, коли тато або мама не можуть сказати конструктивне «НІ», в майбутньому вважатиме таке відношення та поведінку інших людей нормою та буде мати психологічні труднощі у відносинах. Пам’ятайте, що всі ми родом з дитинства, і наші поведінкові реакції, відповіді формуються у ранньому дитинстві.

Власність дитини – це лише її власність! Поважайте це.

Зазвичай батьки мають переконання, певну установку: якщо дитина не ділиться іграшками, солодощами, одягом тощо, то автоматично вона – «жаднюга»і скнара. До прикладу, пригадайте ситуацію, коли у пісочниці відбуваються конфлікти між малюками, де основна ідея – хтось з кимось не поділився іграшками. І одразу чується від дорослих: «Ну поділись! Ти повинен ділитись! Не будь жаднюгою!». А от чи повинна дитина ділитись іграшками в той момент, коли вона того не хоче? Цікаво, чи всі дорослі, коли хтось їм скаже: «Ну поділись! Ти повинен!», діляться своїми грошима, мобільним телефоном, машиною, прикрасами, одежею та будь-чим із незнайомим? Я думаю, що навряд… Чому ж ваш малюк повинен ділитись своєю власністю? Його іграшки це лише його власність, це його цінність – така ж сама, як для дорослих їхні речі. Тоді чому ваш малюк ПОВИНЕН ділитись, віддавати свої іграшки, свою власність? Це право дитини – віддавати, чи не віддавати в користування свої речі, іграшки. І вам, як батькам, потрібно приймати та поважати це право. І не варто знецінювати потреби та права вашої дитини. Коли дитина зможе сказати чітке «Ні», відстояти свої інтереси, то в майбутньому це буде впевнена особистість, яка не буде «догоджати» всім, аби лише не подумали «щось погане» про неї.

Дотримуйтесь кордонів часу. Іноді корисно, на певний час, відокремитись від інших (людей, задумів, бажань) та побути наодинці. Не дарма батьки кажуть: «Іди та побудь наодинці з собою», а в період суперечки, що зростає, сварки між дітьми та батьками, психологи рекомендують залишати дітей на певний час наодинці (з розрахунку – 1 хвилина на самоті – 1 рік життя дитини). Для дитини важливо знати, що вона має право побути сам на сам з собою, зі своїми думками. Таке саме право має і мама з татом. Не намагайтесь розговорити дитини одразу після того, як забрали з школи або садочка. При поганому настрої не запитуйте (якщо дитина само цього не хоче): «Що трапилось? Чому ти не говориш?». Дайте можливість побути зі своїми думками, дайте час дитині. І не забувайте про себе – коли вам необхідно 10-15 хвилин для відпочинку та можливості побути наодинці з думками – ви спокійно можете сказати про це дитині. І вона зрозуміє, а ви, без докорів совісті, матиме змогу трішки відпочити та відновитись.

Дитина має знати та поважати кордони іншого. Кожна доросла людина, яка відчуває та знає свої кордони не буде порушувати кордони іншого. Людина, яка їх не відчуває – наражається на небезпеку, або на небезпечні взаємостосунки з такими ж «безбар’єрними» людьми (психологи називають такі взаємини деструктивними, співзалежними) – і страждає від цього, не розуміючи, чому вона «влипає» в негативні, деструктивні взаємини. Варто пояснювати дітям, що порушуючи кордони іншого ми заступаємо на чужу територію, яка охороняється. І це загрожує негативними наслідками. До прикладу, ви можете пояснити дитині, що якщо вона не перестане битись з іншою дитиною, то в майбутньому це загрожує поганими відносинами з її оточенням. І що гладити чужу собаку або котика без дозволу – не можна. І нав’язуватись до дружби в пісочниці – не варто. Якщо дитині (вашій або чужій) не подобається компанія, то варто це враховувати та не говорити «Іди подружись». Ви маєте пояснювати це дитині, нагадувати їй про повагу кордонів іншого. Психологічні кордони іншого допомагають відчувати особисті. В майбутньому, ваш дорослий син чи донька зможе впевнено будувати стосунки з іншими людьми та комфортно себе почувати у цих стосунках.

Коли ж вчити дитини вибудовувати свої кордони?

Насправді, вчитись будувати кордони ніколи не пізно – кожен з нас доходить до цього по-своєму. У дітей присутній так званий «дефіцит кордонів», коли вони просто «лізуть на голову», постійно перебивають дорослих, не розуміють інших. І така поведінка є нормою розвитку окремих вікових періодів, тобто дитина все отримує з досвідом. Головне завдання батьків – показати як правильно: що є добре, а що погано. Ваш малюк не народжується вже з готовими кордонами – він їх засвоює, беручи приклад зі свого кола спілкування, та сімейної дисципліни. Психологічні кордони це завжди про відповідальність, про те «за що я відповідальний, а за що – ні». Дітям завжди важко контролювати себе, вони навпаки, прагнуть до контролю та маніпуляцій мамою та татом, при цьому прагнуть будь-якою ціною досягти бажаного – потребують, щоб мама та тато змінили своє ставлення та дії у відповідності до їхнього бажання. І ви, любі батьки, напевне, знаєте, що вирощування дітей – це непростий і складний процес? Тому наголошую, що виховання та формування кордонів визначають батьки, з самого народження дитини. Основна задача (одна з основних, насправді) – встановити рівновагу у відчутті дитиною свободи та обмежень.Дитина безперервно пізнає світ, вчиться, вона чиста та відкрита. І завдання батьків – познайомити її із цим світом, розказати що є добрим, а що злим. Але не варто передавати дитині свій негативний досвід, тому що ваше життя це лише ваш досвід. У дитини він буде зовсім іншим, у неї буде інше життя – зі злетами та падіннями, радістю та горем, дружбою та зрадою. Але це лише її досвід і прожити вона має його сама. А ви, батьки, будете поруч, підтримаєте свого малюка – і у 2 роки й у 42!

Як побудувати довірливі стосунки з дітьми

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://derevo-kazok.org/jak-pobuduvati-dovirlivi-stosunki-z-ditmi-9-porad-vid-psihologiv.html

Побудова довірливих стосунків з дітьми, незалежно від того, чи є ви батьками, педагогами, вихователями або наставниками – це і мистецтво, і наука. Це вимагає часу, терпіння, послідовності та розуміння. Ця стаття – практичний посібник з побудови довірливих стосунків з дітьми та створення сприятливого середовища, в якому вони відчувають, що їх бачать, чують і розуміють.

Чому довірливі стосунки між батьками і дітьми такі важливі?

Довіра є основою будь-яких стосунків, особливо з дітьми. Вона дозволяє дітям почуватися в безпеці, розвивати впевненість у собі та будувати здорові стосунки. Ось чому вона має вирішальне значення:

1. Сприяє емоційному зростанню. Довірливі стосунки з вихователем дають відчуття безпеки, сприяють емоційному зростанню та зрілості.
2. Підвищує здатність до навчання. Довіра підвищує відкритість дітей до навчання, сприяючи засвоєнню знань і допитливості.
3. Покращує комунікацію. Коли діти відчувають, що їм довіряють, вони стають більш відкритими, що покращує якість спілкування.
4. Розвиває життєстійкість. Довіра дозволяє дітям розвивати життєстійкість і механізми подолання труднощів у складні часи.

Створення безпечного та комфортного середовища

Створення безпечного та сприятливого середовища – це перший крок до побудови довіри з дітьми.

1. Послідовний розпорядок дня

Розпорядок дня забезпечує передбачуваність, що може дати дитині відчуття контролю та безпеки. Регулярний час відходу до сну, прийому їжі та ігор не лише важливий для фізичного здоров'я дитини, але й сприяє її емоційній стабільності. Крім того, святкування невеликих традицій, таких як недільний сімейний пікнік або казка на ніч, може створити спільні моменти, які підвищують довіру.

2. Заохочуйте відкрите самовираження

Створіть простір, де діти почуватимуться комфортно, висловлюючи свої думки та емоції, не боячись осуду чи догани. Така відкритість не лише зміцнює ваші стосунки, але й сприяє розвитку їхнього емоційного інтелекту. Використовуйте творчі засоби, такі як декоративно-прикладне мистецтво або рольові ігри, щоб заохочувати дітей до вираження своїх почуттів.

3. Фізична безпека

Створіть простір, де діти почуватимуться комфортно, висловлюючи свої думки та емоції, не боячись осуду чи догани. Така відкритість не лише зміцнює ваші стосунки, але й сприяє розвитку їхнього емоційного інтелекту. Використовуйте творчі засоби, такі як декоративно-прикладне мистецтво або рольові ігри, щоб заохочувати дітей до вираження своїх почуттів.

Побудова ефективної комунікації

Ефективна комунікація – це ключ до встановлення довіри з дітьми. Ось як ви можете цього досягти:

1. Активне слухання

Активне слухання передбачає більше, ніж просто чути слова; воно полягає в розумінні емоцій і намірів, що стоять за ними. Будьте терплячі, ставте уточнюючі запитання та проявляйте емпатію. Це покаже дитині, що її думки та почуття важливі для вас.

2. Зрозуміла і відповідна віку мова

Використання мови і понять, які відповідають етапу розвитку дитини, сприяє кращому розумінню і відкритому діалогу. Крім того, використання позитивної та підбадьорливої мови може допомогти підвищити самооцінку дитини, сприяючи зміцненню довіри.

3. Невербальне спілкування

Невербальна комунікація становить значну частину людської взаємодії. Підтримуйте м'який, дружній зоровий контакт і відкриту мову тіла. Навіть найпростіші жести, такі як заспокійливе поплескування по спині чи тепла посмішка, можуть мати велике значення для побудови довіри.

Побудова довіри через дії

Побудова довіри – це не тільки те, що ви говорите, але й те, що ви робите.

1. Будьте послідовними

Послідовність у поведінці, правилах та очікуваннях є життєво важливою. Якщо ви даєте обіцянку, зробіть все можливе, щоб її виконати. Навіть такі маленькі обіцянки, як купити дитині книжку або провести час разом, повинні бути виконані. Це вчить дітей, що ваші слова мають цінність, і сприяє зміцненню довіри.

2. Демонструйте емпатію

Емпатія – це здатність розуміти і розділяти почуття інших людей. Коли дитина засмучена, не відмахуйтеся від неї, як від дрібної проблеми. Замість цього визнайте її почуття і запропонуйте розраду. Таке підтвердження може допомогти дитині відчути, що її розуміють і підтримують, що зміцнить її довіру до вас.

3. Будьте прикладом для наслідування

Діти вчаться більше з того, що бачать, ніж з того, що їм розповідають. Моделюйте якості, які ви хочете їм прищепити, такі як чесність, доброта і повага. Покажіть їм, як виглядає довіра на практиці, і вони, швидше за все, наслідуватимуть таку поведінку. Це не тільки допомагає будувати довіру, але й формує їхній характер.

Як відновити довіру якщо вона зруйнована

Помилки та непорозуміння можуть траплятися. Ось кроки для відновлення довіри:

1. Визнайте помилку. Визнайте свою помилку і щиро вибачтеся перед дитиною.
2. Виправте ситуацію. Вживайте заходів для виправлення ситуації, показуючи дитині, що ви готові виправити помилку.
3. Підтримуйте відкрите спілкування. Тримайте лінії зв'язку відкритими і обговорюйте проблему з дитиною, сприяючи прозорості.

Пам'ятайте, що побудова довірливих стосунків з дітьми – це шлях, який вимагає відданості, терпіння і часу. Однак переваги цих стосунків забезпечать міцний фундамент для добробуту та успіху дитини впродовж усього життя.

Як підвищити самооцінку своєї дитини

 Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/302/

Сім порад, які допоможуть батькам виростити впевнену, сповнену самоповаги людину

Людині складно підтримувати здорову самооцінку, але особливо це складно зробити батькам, які проводять більшу частину свого часу в турботах про безпеку та щастя своєї сім'ї. Однак експерти стверджують, що здорова самооцінка батьків безпосередньо впливає на самооцінку дитини. Тому, моделюючи її, ви навчите свого сина чи доньку добре себе розуміти й відчувати.

Дослідження також показали, що діти, які перебувають у гармонії із самими собою, більш успішні у школі. Хочете дізнатися, як можна допомогти своїй дитині підняти самооцінку? Далі пропонується сім порад, які стануть вам ефективними помічниками в цій важливій справі.

Пам'ятайте, що всі ми припускаємось помилок. Важливо пам'ятати, що ніхто не досконалий. Коли ви вимагаєте від своїх дітей досконалості, це викликає в них тривогу й депресію. Вони відчувають, що ніколи не зможуть досягти таких висот. Установіть у своїй родині нове правило: важливіше намагатися стати достатньо хорошим, аніж прагнути ідеальності і, не досягнувши її, почувати себе кепсько.

Зверніть увагу на те, що говорите. Будьте уважні до того, що ви кажете у присутності ваших дітей. Негативні коментарі, вимовлені вами про себе, діти запам'ятають і потім будуть відтворювати їх, але вже на свою адресу. Коли ваші діти знаходяться поруч, завжди кажіть про себе доброзичливо (та за їх відсутності також будьте привітними із собою).

Навчайте поважати інших. Ставтесь до дітей з повагою. Це не означає, що ви повинні їм потурати, це означає, що в розмові ви не станете їх переривати, а вислухаєте уважно. Звертайтесь до них з любов'ю. Неважливо, скільки років вашій дитині, з нею все одно треба розмовляти з повагою.

Обійміть свою дитину. Прихильність дає зрозуміти вашій дитині, що ви її любите і вона гідна вашої любові. Пам'ятайте, що підліткам потрібно стільки ж обіймів, скільки й маленьким дітям, якщо не більше.

Дотримуйтесь своєї обіцянки. Батьки, які ніколи не приходять вчасно або постійно змінюють свої плани, ростять недовірливих дітей. Якщо ви не можете довіряти іншим, то й себе не зможете добре відчути. Якщо ви самі виросли в сім’ї, де не дотримувалися свого слова, змініть цю ситуацію заради своєї дитини.

Покладіть на дитину відповідальність. Батьки повинні доручити дитині якусь справу по дому і простежити за тим, щоб вона була попереджена про негативні наслідки, які чекатимуть на неї у випадку її невиконання. Так дитина почне усвідомлювати, що вона є важливою частиною сім'ї, а її невеликі обов’язки – це посильний внесок у справу сімейного добробуту. Батьки, які не залучають дітей до роботи по дому, виховують дітей, які думають, що вони насправді нічого не значать для сім'ї. Це призводить до сімейних розладів.

Проявіть інтерес до захоплень вашої дитини. Будь-який інтерес, який проявляє ваша дитина, – це можливість підвищити її самооцінку. Порозмовляйте з нею детальніше про те, чим вона цікавиться. Вислухайте її. Купіть їй книги, відведіть у відповідні музеї чи запишіть у гурток, де діти поділяють такі ж інтереси. Коли ви проявляєте інтерес до захоплень вашої дитини, ви дозволяєте їй відчути себе цінною й важливою. Це сприяє її допитливості. Діти зі здоровою самооцінкою більш ініціативні, тому що не бояться ризикувати. Їх не лякають невдачі, а навіть якщо й виникають, діти їх сприймають і переборюють спокійно й впевнено.

Виховати здорову дитину – дуже важливо. Здорові мама й тато потенційно гарантують їй повноцінну самосвідомість і самооцінку. Якщо ви виросли в сім'ї, де не було прийняття та прихильності, навчити дитину любити може стати важким завданням. Але ніколи не можна здаватись. Робіть щодня всього один маленький крок, і цим ви вже забезпечите своїй дитині успіх.

Навички вирішення конфліктів для підлітків

 Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://rescentre.org.ua/poperedzhennia-zhorstokoho-povodzhennia-z-ditmy/navychky-vyrishennia-konfliktiv-dlia-pidlitkiv

Бути підлітком нелегко. Проміжок часу між дорослим життям і дитинством сповнений змін – як фізичних, так і емоційних. Через високу гормональну активність підлітку часом важко залишатися «соціальним». Істерики, образи, ігнорування батьків – усе це стандартна для нього поведінка. Більшість підлітків уважають, що інші «просто не доганяють». Але ми всі були підлітками. Ми обов'язково наздоженемо!

Для того щоби підліток легше впорався з цим важким перехідним періодом, дайте йому набір необхідних життєвих навичок. Зокрема, усі підлітки повинні оволодіти навичками вирішення конфліктів. І вам як батькам треба стати в цій справі справжніми вчителями.

Чому виникають конфлікти?

Конфлікти є частиною життя. Незалежно від того, наскільки ви хочете захистити свою дитину від конфліктів, вона обов'язково зіткнеться з ними в реальності. Конфлікт може виникнути в родині, із братами, сестрами та батьками, із друзями та суспільством у цілому. Але є те, що треба обов'язково пояснити дитині – конфлікт не завжди дає негативний досвід. Пам'ятайте: конфлікт може призвести до змін, позитивних змін!

Наслідки конфліктів

Коли справа доходить до конфлікту, без набору необхідних навичок підліток може потрапити у складну ситуацію. Удома невирішені конфлікти можуть призвести до загострення стосунків. За межами сім'ї конфлікти призводять до зруйнованої дружби, покарання за погану поведінку (у школі) й навіть насильства!

Навчання підлітків навичок вирішення конфліктів

Допомогти дитині ефективно долати негативні моменти й орієнтуватись у житті – це частина ваших батьківських обов'язків. З раннього віку почніть навчати її простих і дієвих способів управління конфліктами. Можливо, дитина не подякує вам за це сьогодні, але ви зможете пишатись добре виконаною роботою!

Познайомте підлітка з такими «заповідями» вирішення конфліктів.

Заповідь 1: конфлікт – це реальність, утекти від нього не вийде, гра в хованки не вирішить проблему.

Заповідь 2: проблема не зникне тільки за твоїм бажанням. Не прикидайся й не одягай маску. Приховувати свої почуття – не найкращий варіант.

Заповідь 3: учись боротися з проблемою, а не з людиною. Конфлікт виникає через спірне питання (складну ситуацію), а не через людину. Не переходь на особистості.

Заповідь 4: проявляй повагу. Прислухайся до іншої людини. Слухай уважно. Слухати батьків або вчителів іноді нудно, але абстрагування не вирішує проблем.

Заповідь 5: будь асертивним* – демонструй увічливу наполегливість. При вирішенні конфліктів не треба проявляти ні пасивність, ні агресію. Бути асертивним – це означає висловлювати свою думку впевнено та спокійно, бути сповненим поваги як до себе, так і до опонента.

Заповідь 6: учись домовлятися. Це найважливіша навичка, яку слід набути. Уміння домовлятись допоможе тобі в довгостроковій перспективі.

Заповідь 7: дотримуйся теперішнього часу. Не пригадуй минулі образи та розбіжності. Це ще більше посилить конфлікт.

Заповідь 8: замовчування не допомагає. Ображатись на опонента так само погано, як і проявляти до нього агресію – проблема залишиться невирішеною. Обговорюй її.

Заповідь 9: намагайся зрозуміти. Спробуй поставити себе на місце іншої людини. Не займай оборонну позицію й уважно аналізуй ситуацію з різних точок зору.

Заповідь 10: навчись вибачатися. Встань перед дзеркалом і тренуйся, якщо це необхідно! Якщо ти не правий, прийми це, від цього ти не станеш «слабаком». Навпаки, тільки сильна людина може сказати «вибач». Це просте слово творить дива, спробуй!

Перераховані навички, подані у вигляді заповідей, не тільки допомагають підлітку вирішувати конфлікти, а і знадобляться в житті. Підлітки вперті, і якщо ви почнете втрачати терпіння, просто зробіть глибокий вдих. Пам'ятайте, що ви теж колись були підлітком.

Дуже важливо вже з раннього віку починати прищеплювати дані навички. Навчання вирішувати конфлікти в підлітковому віці спочатку перетворює дітей на бунтарів, і ви як батьки повинні бути поруч з ними. Будьте присутніми, будьте в курсі того, що відбувається в житті дитини, але робіть це з повагою до її особистого простору. Гормони з часом ущухнуть, просто постарайтесь не дозволити їм залишити негативний слід у житті вашої дитини!

* Асертивність – поведінка, що поєднує внутрішню силу та ввічливість по відношенню до оточуючих. Це здатність у ситуації зовнішнього тиску коректно відстоювати свої інтереси та свою лінію поведінки, спокійно казати «ні» тому, що вас не влаштовує та продовжувати в соціально прийнятній формі ефективно наполягати на своїх правах.

Вплив сімейного виховання на психічний розвиток дитини

 Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://naurok.com.ua/stattya-vpliv-simeynogo-vihovannya-na-psihichniy-rozvitok-ditini-149425.html

Сім’я робить вирішальний вплив на формування особистості та психічне розвиток дитини. Спілкуючись з мамою і татом, братами і сестрами, дитина засвоює ставлення до світу, думає і говорить так, як думають і говорять в його родині. Ставши дорослим, він може свідомо не ухвалювати деякі риси своєї сім’ї, проте несвідомо все одно несе в собі манеру поведінки, мови, якості характеру, закладені сім’єю. Все це, стиль життя, унікальне з’єднання рис, вчинків і навичок, які в сукупності визначають маршрут руху дитини до його життєвим цілям.

Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах, налаштовують на позитивні вчинки. Пред'являючи вимоги, оцінюючи вчинки, вони вимагають від дітей виконання правил. Поступово малюки починають самостійно оцінювати свої вчинки на основі власних уявлень про те, якої поведінки чекають від них дорослі і ровесники. Особлива роль у сімейному мікросередовищі дитини належить матері, оскільки їй віддають перевагу діти всіх вікових груп.

Дошкільне дитинство – період інтенсивного психічного розвитку, появи психічних новоутворень, становлення важливих рис особистості дитини. Це період початкового формування тих якостей, які необхідні людині протягом усього подальшого життя. У дошкільному віці формуються не тільки ті особливості психіки дітей, які визначають загальний характер поведінки дитини, але і такі як самооцінка, ті, що визначають  її ставлення до всього оточуючого та інше.

У молодшому дошкільному віці діти засвоюють правила, що стосуються культурно-гігієнічних навичок, дотримання режиму, поводження з іграшками. Підкоряючись вимогам дорослих, вони й самі намагаються оволодіти цими правилами. Нерідко в дошкільному закладі діти звертаються до вихователя з приводу порушення правил поведінки їхніми однолітками. Ці заяви найчастіше є своєрідним проханням підтвердити правило і його обов'язковість для всіх. Іноді вони є спробою відкрити нове, невідоме правило. У такій ситуації діти запитують, чи можна так робити.

У середньому й особливо старшому дошкільному віці надто важливим є засвоєння правил взаємин з іншими дітьми, оскільки ускладнення діяльності дітей породжує необхідність врахування прав, інтересів товаришів. Дітям нелегко опановувати такі правила, вони часто застосовують їх формально, не розуміючи суті й особливостей конкретного випадку. Оволодіння ними відбувається на основі досвіду.

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як правило, сім'я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини. Особлива значущість сімейного мікросередовища пояснюється відносною самостійністю дитини, залежністю життя і благополуччя від піклування і допомоги дорослих людей, що її виховують. Такі впливи, як схвалення і несхвалення батьків, є регулятором і стимулом психічного розвитку дитини. Від їх характеру залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки.

У кожній сім'ї між дитиною і батьками, попри певні спільні ознаки, складаються особливі індивідуальні стосунки, які особливо залежать від обраного батьками стилю виховання дітей. Розглянемо їх детальніше.

Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку дітей.

Надмірна опіка (гіперопіка).

 Цей стиль характеризується  надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи  плутають любов і опіку.  Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають критичного ставлення до батьків, вони починають  чинити опір. А це часто ображає батьків «Я живу заради дітей», - заявляють батьки. Але при ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато  з них відносяться до своїх дітей зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Спілкуючись із дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.

Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною.

 Авторитетний (демократичний) стиль виховання

(високий рівень контролю та теплі стосунки)

 Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Батьки  завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя ,вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.

Авторитетний стиль — самий дисциплінований стиль виховання. Авторитетні батьки беруть на себе відповідальність за своїх дітей, їх поведінку і дії, поки діти не досягнуть емоційної зрілості. Діти, виховані авторитетними батьками, в подальшому житті досягають найбільших успіхів, вони стають самостійними, відповідальними і впевненими в собі людьми. Вони добре вчяться в школі та мають високу самооцінку. Завдяки турботі авторитетних батьків, їх увазі до життя і потребам дитини, він не тільки прагне їм догодити, але й отримує загальний напрямок для подальшого розвитку і особистісного зростання.

Авторитарний стиль виховання

(високий рівень контролю, холодні стосунки)

Авторитарний стиль виховання  - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання  іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Авторитарні батьки намагаються з раннього віку прищепити дитині страх і дисципліну. Цей стиль виховання орієнтований на покарання, а не на заохочення. Він може негативно вплинути на самооцінку дитини і перешкоджає його повноцінному розвитку. Авторитарні батьки прагнуть контролювати всі сфери життя дитини. Діти з авторитарних сімей практично не мають прав і позбавлені свободи дій.

 Насправді авторитарні батьки –  не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, , ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама поставити собі мету й досягти її самостійно

Діти у таких батьків відлюдні, боязкі, похмурі, невибагливі, дратівливі. Дівчата найчастіше залишаються пасивними та залежними, хлопці можуть стати некерованими і агресивними.

 Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і  підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків: адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад, рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування, ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості (неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість, слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).

    Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.

Ліберальний стиль виховання

(низький рівень контролю, теплі стосунки)

Ліберальні батьки прагнуть дати своїм дітям усе найкраще, намагаються у всьому їм догодити. Ліберальний стиль виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Батьки цього типу готові поступатися вимогам дитини з ранніх років і з готовністю потурають будь-яким його  примхам, не пред’являючи до нього практично ніяких вимог. Головною фігурою у відносинах «батьки — дитина» є дитина, а не батьки.

Ліберальні батьки, як правило, керуються благими намірами, але їх зусилля можуть призвести до прямо протилежних наслідків. Більшість з нас хоча б один раз зустрічалися з дітьми ліберальних батьків — вони безвідповідальні і інфантильні, вважають, що оточуючі їм зобов’язані, не люблять і не вміють працювати. Словом, це розпещені діти,СХИЛЬНІ ДО НЕСЛУХНЯНОСТІ АГРЕСИВНОСТІ. В ПРИСУТНОСТІ ЛЮДЕЙ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ НЕАДЕКВАТНО ТА ІМПУЛЬСИВНО

Отже, надання підліткам надмірної свободи так само небезпечне для становлення  їх особистості, як і надмірне її обмеження.   

Індиферентний стиль виховання

(НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ КОНТРОЛЮ ХОЛОДНІ СТОСУНКИ)

На жаль, багато батьків практикують індиферентний стиль виховання, часто навіть не підозрюючи про це. Індиферентні батьки просто … індиферентні. Вони не беруть участі у житті дитини, не цікавляться його потребами. Діти в таких сім’ях, як правило, ростуть самотніми і замкненими, або ж агресивними і некерованими.  Діти, виховані індиферентними батьками, часто стають алкоголіками, наркоманами, гвалтівниками або злочинцями.

Як знайти золоту середину?

Не кожен стиль виховання підходить для вашої родини і для вашої дитини. Може виявитися, що ваша дитина від природи дисциплінований, але для розвитку йому потрібно теплота і турбота. Або ж ваша дитина, навпаки, потребує дисципліни і чіткій структурі, йому потрібен порядок, щоб відчувати себе в безпеці. Перш ніж вибирати стиль виховання, батьки повинні зрозуміти, які цінності вони можуть і хочуть передати дитині, чого від нього чекають, і який у вашому уявленні повинна бути ідеальна сім’я.
Звісно кожен з нас робить багато помилок, які допомагають нам проаналізувати ситуацію, зробити висновки і в подальшому уникнути неприємних ситуацій. Але краще вчитися на чужих помилках і берегти здоров’я та психіку своєї дитини, тому пропоную розглянути сім найпоширеніших помилок, яких припускаються дорослі.

Сім помилок батьків      

* Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина,  сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

* Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

* Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Вчу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї.  Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, мовчазною.

* Образливі прізвиська

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

* Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Дитина розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

* Безапеляційні твердження

Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для дитини і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

* Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Раджу вам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими.

Сподіваюся, кожен зробить аналіз своїх дій та помилок, яких припускається під час виховання та спілкування зі своєю дитиною. Пам’ятайте, що ви приклад для неї та найближча людина, яка безпосередньо впливає та формує її психіку. Вчасно надана порада, вміння домовитися, приділити більше часу і т.д. може бути рятівним колом не лише для неї, але і для вас, як батьків, що стануть для дитини авторитетом.

Як допомогти дитині обрати професію

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://taslife.com.ua/blog/teenager-job

От уявіть…
Ви – щасливі батьки маленького розбишаки, що тільки починає пізнавати цей світ. Ви намагаєтесь дати йому найкраще та робите усе можливе, щоб його майбутнє було світлим та безхмарним.
І от проходить час – і підліток, який вже перегнав вас за зростом, на ваше питання: “А ти вже думав, ким хочеш стати?”, відповідає: “Так, я вирішив бути тіктокером!”

Щоб вберегти підлітків від необачних рішень, а їх батьків – від серцевого нападу, ми поговоримо сьогодні про те, як допомогти дитині визначитися з майбутньою професією чи принаймні зі сферою діяльності, яка зможе забезпечити його майбутнє та буде приносити задоволення.

1. Втримайтесь від спокуси бачити своїх дітей продовженням себе.

Кожна дитина – унікальна особистість. Вона – не ви.
Робота, яку ви вважаєте невимовно нудною або дратуючою, може стати саме тією діяльністю, що припаде до душі вашій дитині.
Не відмовляйте дитину обирати певний шлях в житті чи певні інтереси лише тому, що ви не вважаєте їх цікавими.

2. Розпитайте підлітка про його цілі в житті (та уважно вислухайте).

Зрештою, вибрана нами кар’єра повинна узгоджуватися з глобальними цілями, які ми ставимо собі на майбутнє. Наша робота дуже сильно впливає на наше життя – від місця, де ми знімаємо квартиру, щоб було ближче до офісу і до того, скільки задоволення отримуємо від того, що в тому офісі робимо. Робота впливає на те, скільки ми можемо подорожувати і скільки часу залишиться на наші захоплення.

Тож ось декілька корисних запитань, які допоможуть визначити, що найважливіше для вашого підлітка:

● Скільки років ти плануєш витратити на навчання в коледжі/університеті/проходячи практику?

● У фінансовому плані, як ти уявляєш своє майбутнє? Наскільки важливі гроші для твого майбутнього та твоїх планів робити те, що ти любиш?

● Як ти думаєш, чи міг би ти день за днем виконувати роботу, яка не є для тебе значущою або від якої ти не отримуєш винагороди на більш глибокому рівні?

● Наскільки великою частиною твого життя має бути твоя майбутня робота?

● Чи хочеш ти працювати за професією, що пов’язана із допомогою іншим?

● Що ти полюбляєш робити найбільше за все? Чи можеш ти це монетизувати?

3. Допоможіть дитині розкрити свої здібності та знайти джерело натхнення

Батьки, які уважно ставляться до інтересів своєї дитини, зазвичай, добре орієнтуються в її інтересах, бажаннях та уміннях.
Сприймайте підлітка таким, яким він є, не вимагаючи величезних досягнень в усіх шкільних предметах. Відмінні оцінки з математики та посередні з зарубіжної літератури – нормальне явище, адже універсальних геніїв у світі одиниці. Головне – заохочувати розвиток сильних сторін дитини, відзначаючи при цьому для себе, що у неї виходить найкраще:
– Любов до уроків мови та літератури, розвинене та багате на метафори мовлення, нестримна фантазія та емоційність вказують на здібності до гуманітарних наук;
– Дитина марить технікою, обожнює конструктори, розбирає іграшки та легко справляється із задачами з математики: перед нами особистість із технічним складом розуму.

Розуміння здібностей дитини – база для визначення майбутньої професії. Підлітка, що рветься до гуртка робототехніки, не варто орієнтувати на іноземну філологію, – сподіваємося, це очевидно.

4. Складіть перелік перспективних професій.

Проаналізуйте із дитиною різні спеціальності стосовно їх затребуваності (не плутати із престижністю) не тільки на даний проміжок часу, а й в перспективі на майбутні 10-20 років. Наприклад, виші зараз у величезних кількостях випускають фахівців, яким буде досить складно працевлаштуватися після отримання диплому. Мова йде про колись престижні економічні та юридичні факультети, які є буквально в кожному інституті чи університеті.
Тому спробуйте заглянути в майбутнє. Дизайнери одягу, що надрукований на 3D-принтері, IT-генетики і космогеологи – спеціалісти впевнені, що скоро ці професії стануть дуже актуальними. Попросіть когось із знайомих розповісти про бухгалтерську справу чи будні маркетолога в деталях: як працювати із кореспонденцією, формувати звіти тощо. Підліток має ясно розуміти, що діяльність, скажімо, Front-end developer – не лише творчість та політ бурхливої фантазії, але й кропітка робота над помилками.

5. Знайдіть своє коло спілкування та заохочуйте дитину знайти своє

Як казав американський психолог та бізнес-тренер Джим Рон, “Тим, хто ви є, вас роблять п’ять людей, з якими ви спілкуєтесь найбільше“.
Як батьки, чи побудували ви навколо себе гідне оточення? І чи заохочуєте ви свою дитину знайти своїх однодумців?
Запропонуйте своїй дитині виходити із зони комфорту та починати створювати власне коло спілкування. Будь то спорт, сфера послуг, бізнес-клуб чи будь-яка з багатьох інших можливостей, заохочуйте дитину проводити час із однолітками, які її надихають. Те, з ким ваша дитина спілкується, сильно впливає на те, наскільки масштабно вона мріє, та які можливості шукає для реалізації цих мрій. Наявність у житті мотивуючих однодумців допоможе дитині розвиватися в різних напрямках та може вплинути на багато рішень, які вона прийме в майбутньому.

6. Будьте самі чудовим взірцем

Ваша дитина спостерігає за кожним вашим кроком, тому намагайтесь показати їй гарний приклад любові до власної роботи.
Коли ваша дитина побачить, що ви будуєте кар’єру, яка приносить вам задоволення, вона теж буде шукати діяльність, яка надихає.
Тож ніколи не пізно почати приділяти більше часу на те, що тебе запалює і приносить насолоду.
Шукайте власне джерело натхнення і уникайте нудної та безперспективної роботи.

7. Будьте терплячим та обнадійливим

Нагадуйте своїй дитині, що пошук роботи мрії – це, частіше за все, тривалий процес самовизначення та експериментів.
Це нормально – змінювати курс, проходячи кар’єрний шлях. Будьте терплячі до своєї дитини під час цих непростих рішень і заохочуйте її продовжувати дізнаватися більше про себе та не припиняти розвиватися і пізнавати нове.

Якщо ж вам здається, що вашого підлітка не цікавит геть нічого, не засмучуйтесь та наберіться терпіння. Період з 15 до 20 років життєво важливий для пізнання самого себе, і, швидше за все, ваша дитина протягом цього часу сформує реальне бачення свого майбутнього. А прямо зараз найкраще, що ви можете зробити, – це заохотити підлітка задуматися над тим, що йому подобається робити, і допомогти йому відточити те, що йому вдається найкраще. А там вже знайдеться і повноцінна кар’єра!

І наостанок, щоб підсумувати, ось чек-лист турботливих батьків:

• Не наполягати на своєму виборі і дати дитині самій визначитися, що робити.
• Розповісти, які професії мають гарну перспективу в майбутньому.
• Пропонувати ті професії, що зацікавлять дитину, а не ті, які підкаже тест або оцінка в журналі.
• Спонукати її до пошуку мотивуючого кола однодумців.
• Дати максимум інформації про різні професії.
• Не змушувати поступати до вишу лише заради диплома: краще витратити пару років на самовизначення, а потім знайти ідеальну професію.

Як розвинути у дитини якості переможця

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://childdevelop.com.ua/articles/develop/137/

П'ять порад, які допоможуть батькам розкрити можливості дитини, зробивши її успішною

Кожні батько й мати бажають своїй дитині успіху в житті, і, на думку вчених, досягнути цього спроможна кожна людина. Дослідники Джеф Браун і Марк Дж. Фенкс стверджують, що, всупереч розповсюдженій думці, людям не просто таланить народжуватись у сприятливих умовах, які і створюють з них переможців, людина сама здатна навчити свій мозок мислити, як переможець.

Далі представлені кілька тактичних порад з нової книги Брауна й Фенкса «Мозок переможця». Ваша дитина може використовувати їх, щоб досягти чудових результатів незалежно від того, чим є для неї поняття успіху.

1. Бути гнучким. Покажіть дитині, що, наскільки легко хандрити при невдачі, настільки ж легко проаналізувати, що вийшло, а що ні, й подумати, над чим попрацювати, щоб наступного разу зробити це краще. «Мозок переможця відновлюється після життєвих проблем шляхом переборення недопрацьованого, осічок і збоїв, незалежно від того, є вони результатом власних зусиль чи викликані обставинами, непідконтрольними людині. Переможці переглядають свої невдачі таким чином, щоб вони слугували на користь, і визнають, що коли все йде всупереч наміченому плану, це зовсім не означає, що справа програна, адже й дійсно невдача – це зазвичай нова прихована можливість».

2. Сфокусуватись. Браун і Фенкс уподібнюють ідею більш вузького фокусування скаковому коню, якому вдягають шори для того, щоб відгородити його від відволікаючих факторів на своєму шляху. Ваша дитина може спробувати на якийсь час відволіктись від роботи за допомогою простої медитативної вправи: закрити своє шкільне завдання та звернути увагу, сфокусуватись на дрібницях, що її оточують – на звуках, предметах, запахах. Коли вона повернеться до свого завдання, то буде у стані значно розширити підхід до того, що робить.

3. Задіяти «радар своїх можливостей». «Радар можливостей» – це здатність перетворити в натхнення все те, що більшість людей будуть сприймати як невдачу або незначний нюанс. «Образно кажучи, переможці весь час сканують спалахи на екрані свого радара, і коли спалах виглядає цікавим, вони починають його вивчати більш прицільно», – кажуть дослідники.

При цьому Браун і Фенкс посилаються на Жоржа де Местралі, швейцарського інженера, який винайшов прообраз сучасної застібки «Velcro» («липучки»). Одного разу після прогулянки зі своїм улюбленим собакою йому довелося надто копітко видаляти кілька гірських реп’яхів з його шерсті. З інтересом роздивляючись під мікроскопом, яким чином рослина чіпляється за одяг і шерсть, він узяв цей принцип «приставучого» реп’яха за основу свого винаходу. Жорж де Местраль – чудовий приклад людини, яка використала свій тонко налаштований «радар можливостей».

«Люди з винятковим «радаром» визнають, що можливості не завжди приходять до нас у подарунковій упаковці з ефектно зав’язаною стрічкою; частіше вони приходять «загорнуті» у проблему чи ідею, яку всі інші просто не помітили». Заохочуйте вашу дитину розвивати свій «радар», охоплюючи різні аспекти зробленої нею спроби, яка дійсно спрацювала; докладно зупиняйтесь на цих аспектах, щоб дитина не визнала себе переможеною при першій ознаці поразки.

4. Піклуватися про мозок. Часто оптимальне функціонування мозку не данина природи, а результат докладної турботи про нього. Це як оберігати те, що дала природа. Виходить, те, що добре для тіла, як правило, добре і для мозку (який у кінцевому рахунку також є частиною тіла). Дослідники визначили чотири корисні звички в турботі про здоров’я мозку: це фізична активність, багатий і значущий досвід (роботи мозку), харчування здоровою для мозку їжею й достатня кількість повноцінного сну.

Для дітей шкільного віку більшість педагогів рекомендують від години й більше фізичної активності та 8-10 годин сну на день. Багатий і значущий досвід можна отримати за допомогою різних факультативів або хобі. Продукти, багаті на Омега-3 й Омега-6-поліненасичені жирні кислоти, що містяться в жирних сортах риби та оліях, а також антиоксиданти, що містяться у фруктах та овочах, на думку Брауна й Фенкса, є найкращою їжею для мозку.

5. Перезавантажуватись. Якщо ви опинитесь у стані неочікуваного провалу в тому, що у вас зазвичай виходить добре, спробуйте перезавантажитися. Візьміть кілька уроків, прочитайте книгу, що зорієнтована на новачків, або потренуйтесь у деяких базових вправах. Провідні спортсмени часто роблять саме так, але це можна віднести й до будь-якої іншої навички чи завдання, де ви спіткнулися. Для вашої дитини це може означати початок справи з чистого аркушу й повернення до витоків. Якщо, наприклад, вона бореться із труднощами в математиці, запропонуйте їй почати новий раунд з виконання простих прикладів на додавання-віднімання й у подальшому поступово працювати над тим, щоб надолужити попередні навички.

За матеріалами книги «Мозок переможця» Джефа Баруна й Марка Дж. Фенска

Як виховати впевнену в собі дитину

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/340/

Способи, за допомогою яких батьки можуть зміцнити сильні сторони дитини й розвинути слабкі

Кінцева мета всіх батьків полягає в тому, щоби підготувати дітей до виживання й досягнення успіху в цьому світі. Усі цінності та знання, які прищеплюються дитині, у довгостроковій перспективі стануть її життєвим набутком. Але головна якість, яку дитина повинна розвинути в собі, щоби потім уміло скористатися здобутим, – це впевненість. Розвивати її необхідно всіма доступними способами.

Далі наводяться десять порад, які за рахунок своєї легкості і простоти допоможуть розвинути впевненість у дитини вже в ранньому віці – так, щоб з роками ця якість лише зміцнювалась і вдосконалювалась.

Визначте переваги й недоліки. Хочете знати, як розвинути в дитини впевненість у собі? У першу чергу визначте її сильні і, що більш важливо, слабкі сторони. Заохочуйте дитину розвивати сильні якості. Можливо, її варто записати у відповідний гурток чи спортивну секцію. При цьому важливо не перевантажувати дитину!

Мотивуйте на розвиток слабких сторін. Якщо ваша дитина не дуже добре вчиться, але при цьому хороший спортсмен, намагайтесь не перешкоджати її заняттям спортом. Ви повинні переконати її в тому, що вона може досягти успіху в навчанні так, як і в спорті. Це допоможе їй набути впевненості у своїх можливостях і мотивуватиме працювати над собою.

Уникайте надмірних обмежень. Нехай ваша дитина вільно займається тим, що їй подобається, гра це чи додаткове навчальне заняття. Це розвине в неї почуття незалежності та впевненості у свободі вибору. З часом вона стане впевнено приймати рішення й розуміти, що для неї добре, а що погано.

Дозвольте їй вільно експериментувати. Ваша дитина повинна вільно все пробувати і вчитись на своїх помилках; дуже важливо навчитися вставати незалежно від того, скільки разів упав! Нехай дитина спочатку разом з вами спробує що-небудь нове, наприклад, приготування їжі або катання на велосипеді, а потім дозвольте їй зробити це самостійно. Ваша присутність і підтримка додадуть дитині впевненості у собі.

Не чиніть надмірного тиску. Дослідження показують, що основна причина низької самооцінки й невпевненості в собі молодих людей пов'язана з надмірним тиском на них батьків. Не нав'язуйте вашу ідеологію; поважайте вибір дитини. Як батьки ви завжди можете сказати їй, що добре, а що погано, але краще, звичайно, дозволити дитині самій вибрати те, що буде добре для неї.

Розвивайте навички спілкування. Вважається, що в сучасному світі людина з хорошими навичками спілкування більш успішна. Допоможіть дитині розвинути навички ораторського мистецтва й подолати страх перед публічними виступами, запишіть її в театральний або акторський гурток. Такі заходи, як театральна вистава, ви можете організовувати також у себе вдома, запросивши друзів своєї дитини.

Припиніть порівнювати дитину з іншими дітьми, почніть поважати її. Ніколи не порівнюйте старання й досягнення вашої дитини з аналогічними проявами інших дітей, братів чи сестер. Уникайте заяв типу: «Він забив більше голів, ніж ти», «Твій брат увійшов у когорту кращих», «Твій близький друг такий хороший спортсмен, а ти не любиш спорт», «Чому ти не береш приклад з товариша?» тощо. Цінуйте те, що ваша дитина зробила, й те, на що вона здатна. Так ви станете ближче до неї.

Будьте з дитиною до кінця. Обов'язок батьків – ніколи не зупинятись на півдорозі. Учіть дитину завжди закінчувати розпочату справу. Це прищепить їй смак до виконання завдань, почуття відповідальності та впевненість у собі. Будьте з дитиною до кінця в усьому та завжди підтримуйте її як емоційно, так і практично.

Вірте у свою дитину. Дитині важливо дати зрозуміти, що ви будете з нею до кінця в будь-якій ситуації. Адже якщо вона буде впевнена у вашій підтримці, то стане досліджувати щось нове, не боячись зазнати невдачі. Це прищепить їй відчуття сміливості та безстрашності.

Поставте дитину на шлях духовності. Коли дитина зазнає невдачі, нагадування про «Вищу силу» може допомогти їй отримати внутрішню мотивацію. Нехай дитина повірить, що при будь-якому варіанті розвитку подій Всевишній дивиться на неї та направляє. При цьому роз'ясніть їй значення прислів'я «На Бога надійся, а сам не дрімай».

Виховання в дитини почуття відповідальності та впевненості в собі – безперервний і тривалий процес. При цьому величезна радість спостерігати, як дитина росте! Головне завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти їй вирости впевненою в собі людиною. Успіхів вам у нелегкій справі виховання!

Виховання психологічно стійких дітей

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О

https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/772/

Десять порад батькам, які допоможуть виховати дітей, які впевнено йтимуть по життю

Психологічно стійкі діти готові до викликів, які їм щодня приносить життя. Вони здатні ефективно вирішувати проблеми, повноцінно відновлюватись після невдач і компетентно долати труднощі. Допомагаючи дітям формувати психологічну стійкість, ми озброюємо їх умінням для вирішення життєвих проблем – як великих, так і малих.

Психологічно стійкі діти не виявляють грубості, не пригнічують свої емоції. Вони не стають упертими та ставляться до інших людей доброзичливо. Психологічно стійкі діти працюють над своєю гнучкістю, адаптивністю, здатністю швидко відновлювати душевні й фізичні сили та сміливо і впевнено розкривати свій потенціал.

Допомога дитині в розвитку психологічної стійкості вимагає тристороннього підходу: навчання змінювати негативні думки на більш реалістичні, контролювати свої емоції таким чином, щоб вони не контролювали саму дитину, демонструвати приклади ефективної поведінки незалежно від обставин.

Є кілька виховних стратегій, методів дисципліни та навчальних підходів, які можуть допомогти дітям стати сильніше. У цій статті пропонуються десять стратегій допомоги дитині в розвитку психологічної стійкості.

1. Працюйте над формуванням конкретних навичок

Дисципліна повинна полягати не в покаранні, а в навчанні. Розглядайте погану поведінку вашої дитини як можливість навчити її конкретних навичок, таких як вирішення проблем, контроль над спонуканнями й самодисципліна. Вони допоможуть дитині вести себе більш ефективно навіть у тих ситуаціях, коли вона зіштовхується зі спокусою, важкими умовами та складними невдачами.

2. Дозволяйте дитині робити помилки

Дозвольте дитині отримувати важливі життєві уроки, здійснюючи власні помилки. Розкажіть їй, що помилки є частиною процесу навчання, і тому не треба соромитись або відчувати незручність, коли ти зробив щось не так. Коли це безпечно, дайте дитині відчути наслідки її помилок. Порозмовляйте про те, як наступного разу уникнути повторення аналогічної помилки.

3. Запобігайте негативному мисленню

Діти не можуть почувати себе психологічно стійкими, якщо займаються самознищенням, перевантажуються тривожними думками або роблять похмурі прогнози. Учіть дитину вміти приборкувати свої негативні думки, думати більш реалістично й навіть позитивно. Оптимістичний погляд на неминучі життєві труднощі допомагає дітям максимально розкрити свій потенціал.

4. Допомагайте дитині зустрітись зі своїми страхами

Якщо ваша дитина уникає робити те, що вважає страшним, вона ніколи не отримає впевненості у своїй здатності справлятись зі стресом. Якщо вона боїться темряви чи пробувати щось нове, допомагайте їй мужньо долати свої страхи. Коли діти успішно справляються зі своїми страхами, вони здатні з упевненістю виходити за межі своєї зони комфорту та ставати ще сильнішими.

5. Дозволяйте дитині відчувати дискомфорт

Хоча бажання прийти на допомогу дитині в той момент, коли вона зазнає труднощів, цілком природне, порятунок від усіх бід тільки зміцнить її почуття безпорадності. Якщо ваша дитина засмучується з приводу домашньої роботи з математики або щосили намагається вирішити суперечку з другом, дозвольте їй пережити певний дискомфорт і дайте можливість вирішити проблеми самостійно. Діти розвивають психологічну стійкість тоді, коли вчаться справлятись зі своїми емоціями.

6. Зосередьте увагу на формуванні характеру дитини

Для прийняття правильних рішень дітям потрібні стійкі моральні орієнтири. Намагайтесь прищеплювати дитині справжні цінності. Створюйте можливості для життєвих уроків, які будуть систематично підкріплювати значення ваших ціннісних переконань. Наприклад, підкреслюйте важливість чесності та співчуття, а не перемоги за будь-яку ціну. Діти, які розуміють значення моральних цінностей, частіше приймають раціональні рішення – навіть коли інші не згодні з їхніми діями.

7. Зробіть подяку пріоритетом

Подяка – чудові ліки від жалю до себе й інших шкідливих звичок, що заважають дитині стати психологічно стійкою. Допомагайте дитині помічати все позитивне, що є у світі, щоб навіть у найгірші свої дні вона знала, що їй є за що відчувати глибоку вдячність. Подяка може покращити настрій дитини і спонукати її до превентивного вирішення проблем.

8. Утверджуйте особисту відповідальність

Розвиток психологічної стійкості передбачає прийняття особистої відповідальності. Коли дитина робить помилку або погано себе веде, дозволяйте їй пояснювати мотиви своєї поведінки, але не дозволяйте виправдовуватись. Робіть зауваження, якщо вона намагається звинувачувати інших у тому, що вона думає, відчуває або як поводиться.

9. Учіть дитину навичок управління емоціями

Розвиток психологічної стійкості вимагає чіткого усвідомлення дітьми своїх емоцій. Не треба придушувати свої почуття, але необхідно вибирати здорові способи управління ними. Учіть дитину справлятись із неприємними емоціями, такими як гнів, печаль і страх. Коли діти розуміють власні почуття і знають, що робити з ними, вони стають краще підготовленими до вирішення проблем.

10. Демонструйте психологічну стійкість на власному прикладі

Кращий спосіб спонукати дитину до розвитку психологічної стійкості – це демонструвати їй свою власну психологічну стійкість, а не тільки розповідати про неї. Кажіть про свої особисті цілі й показуйте дитині, що ви вживаєте заходи, щоби ставати сильніше. Зробіть самовдосконалення та психологічну стійкість життєвим пріоритетом, уникайте дій і вчинків, яких не дозволяють собі психологічно стійкі батьки.

Вплив стресу на головний мозок дитини

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О

https://childdevelop.com.ua/articles/psychology/1906/

Інформація про негативний вплив стресів на когнітивну сферу дитини та поради батькам

Усі ми читали статті про негативну дію стресу на організм, дивились передачі про «тихого вбивцю» та скаржилися друзям і членам сім'ї на те, як багато стресових факторів у нашому житті. Хоча ми знаємо, що в дорослих людей стресовий стан може призвести до серйозних захворювань, таких як виразка й гіпертонія, ми не пов'язуємо ці недуги з дітьми. Однак дослідження показують, що діти, які перебувають у стані хронічного стресу, страждають від нього нітрохи не менше – вони піддаються ризику суттєвих когнітивних порушень, оскільки їхній мозок ще не повністю розвинений.

Стара реакція на нові проблеми

Для того щоб отримати уявлення про те, з чим доводиться зіштовхуватись нашим дітям, корисно розібратись у фізіологічному впливі стресів на головний мозок. Коли дитина перебуває у стресовому стані, гіпоталамус (відділ у проміжному мозку) виділяє гормон, який спрямовується в гіпофіз. Гіпофіз виробляє інший гормон, який по кровоносній системі потрапляє в наднирники. Наднирники синтезують адреналін і кортизол. Адреналін прискорює серцебиття дитини й підвищує артеріальний тиск. Кортизол підвищує рівень цукру у крові, збільшує м'язову силу, ефективність запам'ятовування й підвищує поріг больової чутливості.

То що ж тут поганого, спитаєте ви? Хіба висока ефективність пам'яті й підвищений больовий поріг не допомагають дітям учитися швидше та краще? Зовсім ні. Наша реакція на стрес «бий, біжи або замри» призначена для критичних ситуацій життя або смерті, в яких рахунок іде на секунди. На жаль, сучасні проблеми й завдання, – яскравим прикладом яких є одинадцятирічне навчання у школі, – не вирішуються так швидко. Вони вимагають довгострокового зосередження та психологічної стійкості – тих якостей, які стрес може дестабілізувати.

Хронічний стрес впливає на мозок ще й іншими способами

Учені перераховують кілька видів порушень функціонування мозку, що піддається впливу хронічного стресу: нейрони гіпокампу припиняють функціонувати належним чином, роз'єднуються нейронні мережі, сповільнюється вироблення нових нейронів. Простіше кажучи, мозку під впливом хронічного стресу складно засвоювати новий матеріал і зберігати його в пам'яті.

Одне з досліджень довело, що довгостроковий стрес висушує дендрити гіпокампу (відростки нервових клітин, що сприймають сигнали від інших нейронів), скорочує їх довжину й кількість відгалужень. Дендрити прокладають шлях до мозку новим знанням, а пошкодження гіпокампу (ключової ділянки для функціонування пам'яті) призводить безпосередньо до порушень здатності до навчання.

Як різні види стресу впливають на дитину

Нічого з перерахованого вище не приносить користі мозку дорослої людини, але мозок дитини з її мільйонами дендритів, який швидко розвивається, особливо потерпає від руйнівної дії кортизолу. Численні дослідження показали, що діти, які піддаються впливу екстремальних стресових ситуацій, таких як домашнє насильство або тілесні покарання, мають більш низький IQ, ніж діти, які не піддаються впливу емоційних травм.

Але нові дослідження виявили, що не тільки екстремальні види стресу можуть впливати на здатність дітей учитись і думати. Учені дійшли висновку, що діти, які піддаються впливу «побутового хаосу», мають більш низький IQ й більш високий рівень поведінкових проблем. Також було виявлено, що діти, які чули словесні образи від матерів, гірше володіють мовою й мають менше білої речовини в мозку. (Біла речовина впливає на навчання, координуючи зв'язки між різними ділянками мозку.)

Стрес: ним можна заразитися

Чи достатньо батькам утримувати дім у порядку, уникати шльопання дітей (та інших тілесних покарань), утримуватись від словесних образ, щоби скоротити кількість стрес-факторів? Це, звісно, бажано, але експерти припускають, що всього перерахованого може бути не достатньо, щоб захистити дітей від порушень роботи мозку, пов'язаних зі стресами вдома. Рівень стресу батьків може впливати на когнітивні здібності дітей, тому внутрішнє напруження «заразне». Учені стверджують, що в екстремальних умовах стрес батьків може послабити розвиток мозку дитини. Емоційна стабільність удома є найістотнішим чинником, що визначає успіх у навчанні. Батьки можуть робити все можливе, щоб захистити своїх дітей від стресів, але іноді життєві обставини й повороти долі роблять стреси неминучими. На щастя, фахівці вважають, що батькам не треба поміщати дітей у кокон, позбавлений будь-яких стресів.

Чи можна лікувати стрес іншим стресом?

Не всі види стресу погані. Сам процес навчання – це теж стрес для мозку, але він здатний бути позитивним і підтримувати здоровий розвиток нейронів та утворення синапсів. Учені радять батькам піддавати дітей впливу «правильних» видів стресу та вчити їх справлятися з потенційно шкідливими видами.

Важливо також зазначити, що негативний вплив на мозок дітей, викликаний стресом, може бути не постійним. Вплив стресу це швидше не «пошкодження мозку», а явище зворотне або виліковне.

Потужна протиотрута

Як же все-таки ефективно боротися зі стресом? Усі експерти одностайні в одному. Фізичні вправи – це чудові ліки. Дослідження виявили, що фізична активність стимулює розвиток гіпокампу, а групові вправи (такі командні види спорту, як футбол, ігри-перегони) сприяють росту нейронів.

Фізичні вправи – це краще, що можуть робити діти для боротьби зі стресом. Заняття спортом сприяють росту нових нейронів, витривалості та стійкості до психологічних травм і стресів. Систематична фізична активність – один зі способів підвищення стійкості до стресів. У цілому, фізичні вправи в усіх їх незліченних формах залишаються найефективнішим засобом для зняття внутрішньої напруги.

Етапи та завдання підліткового віку

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://nus.org.ua/articles/pidlitky-yak-batkam-perezhyty-tsej-period/

Чимало фахівців називають пубертат одним із найскладніших періодів у житті людини.

Як зрозуміти, прийняти, допомогти підлітку, не зруйнувавши взаємини? Чому підлітки спрямовують свою агресію на батьків? Куди зникає мотивація в підлітків і які помилки роблять батьки, намагаючись мотивувати дітей?

Про це під час онлайн-конференції Мамаpapa Forum розповіли експерти психоаналітикиня, засновниця Французької Академії Батьківства Ольга Школенко й дитячий та підлітковий психолог Нікіта Карпов.

Підлітковий вік, коли відбуваються фізіологічна перебудова тіла і психічна трансформація (зміна інтелекту й емоційної сфери), умовно можна поділити на такі фази:

• 11–13 років – молодший підлітковий або вік максимальної вразливості. Так назвала його французька психоаналітикиня й педіатриня Франсуаза Дольто.
• 14–17 років – власне, підлітковий вік, коли відбуваються суттєві структурні зміни в організмі дитини. Для цього періоду характерні складні переживання.
• 17–25 років – старший підлітковий вік. До 25 років росте і збільшується в об’ємі мозок.

У підлітковому віці відбувається деконструкція дитинства.

“Деяким вдається уникнути цього. Ніби не виникає потреби переглянути все, що лишилося багажем із дитинства, потреби віддалятися від батьків. Здебільшого підлітки переживають розчарування в дорослості, яка майорить перед ними. Їх лякає відповідальність. Підлітки розуміють, що дорослі, зокрема батьки, – не всемогутні”

Завданя підліткового віку:

Усунення батьківських ролей. Батьки вже не є авторитетом.

Розчарування в дитячій обіцянці. Підліток стикається з тим, що не може мати все й бути всім.

Пошук свого місця у світі дорослих. Ровесники і їхня думка виходять на перший план.

Пошук об’єкту любові й відкриття своєї сексуальності.

Під час реалізації цих завдань підліткам стає важко будувати взаємини з дорослими, завойовувати місце серед ровесників, яке не завжди стабільне і яке постійно треба підтверджувати, мати справу зі своєю сексуальністю.

“Тому підлітки, аби виконати завдання свого віку, часто вдаються до агресивності. Чим більше дитина була прив’язана до батьків, чим більш слухняною була й залежала від думки дорослих, тим вірогідніше, що протести й хамство матимуть високу інтенсивність та частоту”

На це батькам варто дивитися під кутом: це не те, що спрямовано проти вас, це додаткові інструменти підлітка для дорослішання.

Коли агресія підлітка зустрічає перешкоду, може виникнути насилля. Воно може бути спрямоване на інших і на себе. Наприклад, депресія – це агресія, спрямована проти себе. Також можуть виникнути розлади харчової поведінки – анорексія, булемія, або спроби суїциду, самоушкодження.

Як реагувати на агресію підлітка:

*Ставитися до такої поведінки як до неможливості підлітка поводитися інакше. Не приймати її на свій рахунок.

*Не відповідати на агресію насиллям. У момент агресії не шантажувати підлітка, не погрожувати.

*Звертатися до хорошої частини “Я” дитини. Коли ви розумієте, як непросто дитині жити в цей період, тоді не стаєте противниками.

Після того, як ситуація владналася, можна разом подумати: що це було, чому підліток поводився так грубо, як можна домовитися, щоби дитина реагувала інакше. Говорити потрібно від себе, про свої почуття, а не про дитину: “Мені це неприємно” замість “Ти так погано поводишся”.

Загальні рекомендації батькам:

• Батькам варто відвикати бути батьками маленьких дітей і вчитися бути батьками дорослих людей.
• Треба послідовно приймати те, що діти будуть відштовхувати батьків. Тому треба навчитися розчинятися, відходити в тінь і водночас залишатися включеними в ситуацію, якщо дітям потрібна допомога.
• Дати можливість підлітку пережити, впоратися, усвідомити те, що відбувається, самому. Батькам варто навчитися мовчазної присутності. Сепарація – це нормальний і закономірний процес психічного розвитку.
• Є діти, які не хочуть дорослішати й відокремлюватися. Відмова від дорослішання має більше непокоїти батьків.
• Прислухатися до думки підлітка без оцінних суджень.

 Батьків питання мотивації дитини хвилюють у ті моменти, коли вона займається не тим, чим хотіли б батьки.

“Частіше з питаннями мотивації ми зіштовхуємося, коли йдеться про навчання. Батьки вірять, що діти мають вчитися й достатньо добре. Ми віримо, що, крім навчання, дитині треба займатися спортом, правильно харчуватися, займатися мистецтвами, щоби була соціалізація”.

Ці переконання складаються в дорослого в єдину концепцію – як має складатися життя дитини, щоб у майбутньому вона була щасливою й успішною.

“Коли ми помічаємо в підлітка сигнали, що його мотивація рухатися за нашою концепцією зникла чи зменшилася (дитина починає гірше навчатися, не хоче відвідувати гуртки чи секції, не хоче говорити про майбутнє), ми б’ємо на сполох. Адже починається розходження з нашою концепцією. І це важливо усвідомлювати дорослим”.

Щойно концепція дорослого ставиться під загрозу, він починає вимагати від підлітка дотримуватися її. Водночас батьки дуже чекають моменту, коли підліток почне робити всі “правильні” речі з концепції самостійно, без нагадувань. А коли вимоги залишаються без відповіді, у дорослих ростуть тривога і провина.

Мотивація дітей на різних етапах дорослішання

*У маленьких дітей навчання не відокремлене від життя.

*Схвалення батьків. Для дошкільнят воно ще важливе.

*Схвалення вчителя. У початковій школі важливий учитель. Якщо він став суперфігурою в очах дитини, то мотивація не зникає.

*Схвалення ровесників. У середній школі значущими стають думка і схвалення ровесників. Якщо довкола середовище спрямоване на пізнання й досягнення, то дитина буде прагнути не втратити схвалення товаришів.

*Є розуміння “навіщо”. У старшій школі діти навчаються, якщо в них є розуміння навіщо. Коли дорослі кажуть “навіщо” – це ваші слова, а не внутрішні знання дитини. У підлітковому віці значущість батьківських слів знижується.

*Звичка – якщо сформована звичка навчатися. Звичка перестає працювати, якщо в підлітка сильний опір.

“Здебільшого до середньої школи цікавіть до навчання знижується, стає незначимим схвалення батьків і вчителя, а також ровесників, адже здебільшого навчання їх також не цікавить, “навіщо” ще не сформувалося, а звички або не має, або зійшла нанівець. Тому виходить мотиваційний провал у навчанні”

Внутрішня мотивація дитини – це не про те, що здається важливим батькам. Внутрішня мотивація може будуватися з огляду на такі чинники:

• Що дитина бачить у майбутньому? Розмови про майбутнє з дитиною важливі.
• Чого хоче? Кожна дитина має своє “хочу”, навіть якщо про це не каже дорослим.
• Що їй / йому подобається робити?
• Що вона / він хоче отримувати?
• Які зусилля вона / він він готова/-ий докладати для досягнення того, що бажає? Батькам варто частіше задумуватися, що потрібно робити, щоб у дитини збільшилося бажання, а супротив зменшився.

Що впливає на формування внутрішньої мотивації: Модель – те, що є перед очима підлітка.

“Не зовсім чесно вимагати від підлітка мотивації до розвитку, активної діяльності після школи, якщо після роботи батьки повечеряли – і дивляться телевізор або проводять час у гаджетах”, – каже психолог.

Важливо, що батьки показують і демонструють. Є шанс, що діти прислухаються, якщо не одразу, то в майбутньому.

• Середовище – місце, де підлітки спілкуються і взаємодіють. Дорослі не завжди можуть на це вплинути. Однак, від батьків залежить вибір місця проживання, школи, додаткових занять.
• Досвід. Важливий батьківський досвід, про який потрібно говорити з підлітком і демонструвати.

“Коли я щось захотів, почав робити ось так і так, і мені вдалося. А коли не вдалося – як я на це відреагував”

Самооцінка / впевненість. У підлітка самооцінка нестабільна, скаче від заниженої до завищеної. До підліткового віку батьки ще можуть впливати на самооцінку – хвалити, підтримувати. У підлітковому віці батькам головне – не нашкодити.

Результат. Підліткам важлива ближня вигода – тут і зараз. Їм важливо швидше побачити результат. У підлітків ще немає терплячості й посидючості. Дорослим варто допомогти зрозуміти підлітку, що навіть за невелику дію можна отримати маленький, але результат.

Емоційний стан. Важливе позитивне налаштування

Чого хочуть підлітки?

Змусити можна виконувати дію, змусити захотіти – неможливо

“Вимогами ми не можемо вплинути на мотивацію. А коли ми змушуємо виконувати дію, то відкладаємо і відтягуємо момент появи внутрішньої мотивації”.

Внутрішня мотивація має вирости самостійно, адже вона пов’язана з розумінням “Що я хочу”.

“А щоби дитина почала себе слухати, у маленькому віці її мали слухати батьки, демонструвати, що думка і внутрішні бажання дитини – важливі”.

Що робити батькам:

• Усвідомити свою концепцію й чесно порівняти її з реальністю. Ваша картина світу відрізняється від картини світу підлітка. Він скептично ставиться до пропозицій батьків. Батькам через тривожність важко відпустити підлітка й дозволити отримувати свої результати, а не їхні.
• Сформулювати довгострокові цілі на основі своїх уявлень. Спробувати погодити цілі з підлітком. Створювати умови, за яких у підлітка почне з’являтися внутрішня мотивація.
• Підтримати емоційно. Мотивація зникає майже у всіх, це нормальна вікова історія. Психологічні завдання підліткового віку спрямовані на інші завдання. Потрібно уважно спостерігати за тим, що робить підліток, як він реагує, до чого в нього є покликання, запити.
• Найкращий формат спілкування з підлітками – відкриті запитання. Важливо не засуджувати відповіді підлітка, а із зацікавленням вислуховувати. Цікавитися в дитини: “що тобі подобається?”, “чого ти хочеш?”, “що тебе радує?”, що останнє тебе в цьому місяці порадувало?”. Також говорити про те, які герої у фільмах / книжках йому подобаються.
• Експериментувати з методами стимулювання – заохочення, покарання. Але важливо дотримуватися їх послідовності й адекватності. Також важливо погодити цю систему заохочень і покарань із підлітком.
• Зайнятися собою. У підлітковому віці для батьків важливо зберегти свою психіку в стабільному стані.
• Пам’ятати, що на другій чаші вагів – ваші взаємни з підлітком. Головне в підлітковому віці – їхнє збереження. Життя – довше, ніж школа.

Покарання для дитини

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

http://dnz354.edu.kh.ua/navchaljno-vihovnij_proces/storinka_psihologa/pokarannya_dlya_ditini/

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити. Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти. Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.

*Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.

*Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала.

*Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

*Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.

*Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

*Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності. Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.

Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки. "Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства! "Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?

Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Сім'я та дитина

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

http://dnz354.edu.kh.ua/navchaljno-vihovnij_proces/storinka_psihologa/vzayemini_mizh_batjkami_ta_ditjmi/

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім’я має певні особливості, які істотно впливають на становлення особистості дитини. У дошкільному віці, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи, саме сім’я стає першою об’єднуючою ланкою між дитиною і суспільством, саме вона формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства.

Сучасна українська сім’я часто не має змоги повною мірою реалізувати власний виховний потенціал. Це пов’язано як з особливостями суспільного виховання, так і з негативними змінами в самій сім’ї: зниженням її інтегративності, конфліктними стосунками між подружжям, порушенням емоційних зв’язків між батьками і дитиною. Усе це заважає засвоєнню дитиною норм поведінки, моральних позицій, призводить до порушень в особистісному розвитку.

Емоційний потенціал сім’ї має великі можливості виховного впливу на дитину. В поєднанні з ідейними настановами батьків емоційні фактори виступають основною передумовою розвитку моральної гідності дитини. На основі позитивного оцінного ставлення батьків формується емоційно-ціннісне ставлення дитини до себе – ставлення до свого “Я”, потреба у повазі оточуючих.

Психологічний клімат сім’ї – це один із могутніх факторів емоційного впливу на дитину. Від атмосфери в сім’ї, морального обличчя батьків великою мірою залежать спрямованість активності дитини, її позитивне або негативне самопочуття, характер особистісних очікувань підростаючої особистості щодо оточуючих людей.

Під упливом «теплого» сімейного клімату, що базується на особистісній формі спілкування дітей і дорослих, у дітей формується висока сприйнятливість до виховних упливів останніх. Діти, які виховуються в сім’ях із таким кліматом, добре контактують з однолітками, виявляють доброзичливе ставлення до них, правильно реагують на вимоги вихователів у дитячому садку. І навпаки, у поведінці дітей, які виховуються в так званих «неблагополучних» сім’ях, переважають негативні емоції, упереджене, здебільшого недоброзичливе ставлення до оточуючих. Такі діти схильні до афектів, що нерідко призводить до конфліктів з оточуючими.

Також сила виховного впливу сім’ї полягає в тому, що батьки можуть формувати духовні потреби дитини, починаючи з перших років її життя. Формування потреб здійснюється знову-таки через вплив на емоційну сферу дитини. Так, позитивне емоційне ставлення батьків до дитини, схвалення та заохочення її власної активності, в процесі якої максимально виявляються певні нахили та здібності, неухильно веде до підвищення рівня емоційно-ціннісного ставлення дитини до себе. Підтримання самоповаги на рівні, який сформувався таким чином під упливом сім’ї, стає однією з провідних соціальних потреб дитини. У разі впливів оточуючого середовища, які можуть призвести до зниження самоповаги дитини, у неї виникають негативні емоції.

15 ігор і вправ для розвитку емоційного інтелекту у дітей від 5 років

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.

https://psyhologdcpp.in.ua/scarbnichka/

1.Коробочка щастя

Ця гра розвиває не тільки EQ, але і уяву, а так само пам'ять. Створіть в голові свою «коробочку щастя». Туди складіть все, що змушує вас почувати себе щасливим. Важливо, щоб були задіяні всі п'ять почуттів: нюх, зір, дотик, слух, смак.

наприклад:

 смак - шоколад;

 нюх - запах квітучої сливи;

 слух - шум моря;

 зір - посмішка дитини;

 дотик - обійми рідної людини.

Запропонуйте дитині створити власну коробочку щастя. Обговоріть з ним емоції й те, що їх викликає.

2.Мова емоцій

Такий метод рекомендується не тільки в спілкуванні з дітьми, але і з колегами, друзями, членами сім'ї. Вправа допоможе краще розуміти свої емоції і емоції інших людей.

Що потрібно зробити: візьміть за звичку говорити «Я відчуваю ..., тому що ... Я хотів (ла) би ...». Наприклад: Я засмучена, тому що ти розбив мою улюблену вазу. Я хотіла б, щоб ти був акуратніше. А тепер давай разом приберемо.

3.Що я відчуваю сьогодні

Кожен день дитина вибирає емоцію дня. Грати можна в будь-якому віці. Роздрукуйте картинки із зображенням емоцій. Можна взяти улюбленого мультяшного персонажа. Нехай дитина вибере картинку і розповість «Сьогодні я відчував радість / смуток / злість ..., коли».

Це вчить усвідомленого сприйняття емоцій і вмінню їх сприймати і не боятися.

4.Емоційний альбом

Подорож - відмінна можливість для нових емоцій. Спробуйте разом з дитиною сфотографувати найцікавіші події. Зробіть ваші фотографії емоційно забарвленими. Тут ви здивовані, тут перелякані, тут щасливі і так далі.

Можна створити спеціальний альбом, де до фотографій ви додасте підписи і невеликі історії про подорож. Ці ж знімки можна використовувати для гри. Роздрукуйте, перемішайте і придумайте історію, орієнтуючись тільки на емоції на фото.

5.Емоції в картинах

Правила прості: ви малюєте якусь емоцію, дитина малює. Потім порівнюєте, що вийшло. Тут важлива композиція та колір, який вибере дитина. Після можна створити свою галерею емоцій.

6.Емоційний компас

Цікава гра для всієї родини, де кожен вгадує емоції. Гравець отримує вісім карток (смуток, радість, гнів, відраза, подив, страх, інтерес, образа). Перелік можна доповнювати і змінювати. Головне, щоб у всіх учасників був однаковий набір карток.

Правила: кожен гравець придумує слово, ситуацію або поняття, які асоціюються у нього з емоцією. Потім він викладає картку в коло сорочкою вгору. Решта повинні відгадати, що це за емоція.

У цій грі діти легко розкривають свої емоції. А батьки можуть дізнатися про невідповідність свого сприйняття з дитячим баченням світу. Наприклад, перший день в школі може викликати у дитини страх або злість. А у мами перше вересня буде асоціюватися з радістю.

7.Я здивуюся, якщо ...

Суть гри проста. Ви видумуєте кумедні ситуації, які можуть викликати подив. Наприклад, я здивуюся, якщо ти одягнеш моє плаття. Я здивуюся, якщо тато повернеться додому в костюмі супергероя. І так далі. Це не тільки можливість повеселитися, а й відмінне тренування уяви і винахідливості. Гра так само допомагає дітям зрозуміти, що таке «очікуване» і «несподіване».

8.Шість емоцій на моєму обличчі

Позмагайтеся, у кого краще виходить зображати всі емоції: гнів, радість, страх, огиду, смуток, інтерес, здивування і так далі. Можна робити перед дзеркалом або показувати один одному. Весело, правда?

9.Вгадай емоцію

Всі учасники по черзі зображають емоцію, а інші намагаються вгадати. Грати можна удвох і в компанії.

Зверніть увагу! Багато вправ та ігор допоможуть зайняти дитину вдома, якщо немає можливості погуляти на вулиці.

10.Читаємо емоції з картинки

Візьміть книгу з зображенням людей. Можна використовувати спеціальну літературу, саморобний альбом з картинками з інтернету і навіть звичайний журнал або газету. Спробуйте разом з дитиною визначити, які емоції відчуває людина на фото або на малюнку. Обговоріть свої здогадки.

Уміння вгадувати емоції по обличчю допоможе в спілкуванні з людьми. У такі ігри можна грати скрізь. На вулиці, в музеї, вдома.

11.Мова тіла

Спробуйте зобразити емоцію рухами, не видаючи її обличчям. Нехай дитина спробує вгадати. Тепер поміняйтеся місцями. Обличчя можна закрити хусткою або маскою.

12.Вгадай по голосу

Ще одна форма гри - вгадувати емоції по інтонації. Спробуйте вимовляти фрази по-різному. Нехай дитина спробує вгадати, що ви відчуваєте. Тепер запропонуйте дитині вимовляти прості фрази з різними емоціями, як ніби ви розмовляєте по телефону. Наприклад:

«Сьогодні на сніданок була вівсянка»

«Мама повернулася з роботи»

«Ми їдемо до бабусі на вихідні»

13.Лінії емоцій

Запропонуйте дитині на свій смак намалювати сумну лінію, радісну, скривджену, гнівну, щасливу і так далі. Намалюйте, як ви бачите лінії з різними емоціями. Порівняйте малюнки.

Ця гра не тільки розвиває уяву, а й допомагає наочно побачити різницю між сприйняттям.

14.Колір емоцій

Візьміть густі фарби (краще гуаш) і виберіть колір емоцій. Нехай дитина намалює сама. Зазвичай радість висловлюють яскравими, чистими фарбами. Смуток - сірими тонами і холодними фарбами. Відраза, як правило, зеленого або коричневого кольору.

Істотна різниця зустрічається в колірному сприйнятті страху. За обраним відтінком можна зробити висновок про поведінку людини в стресовій ситуації. Деякі з нас біжать, ховаються, а хтось нападає. Тому кольори можуть відрізнятися від білого до чорного, вибраний відтінок може бути червоним або фіолетовим. Але не варто відразу бити на сполох, якщо дитина вибирає незвичні рішення для вираження емоцій. Кожен індивідуальний.

Якщо у вас виникають страхи або підозри на відхилення в розвитку, проконсультуйтеся для початку з досвідченим дитячим психологом. ВАЖЛИВО! Тільки не з іншими мамами і, тим більше, бабусями, а з фахівцем!

15.Малюємо настрій

Для цієї вправи потрібно використовувати фарби, а не фломастери. Настрій змінюється кожен день, тому і завдання можна зробити щоденним. Спробуйте цілий тиждень малювати свої емоції, а потім перегляньте отримані картини. Впевнена, ви знайдете багато цікавого.

ДІАГНОСТИЧНО-ТЕРАПЕВТИЧНА ВПРАВА «СТІНА»

З метою пошуку виходу з складних життєвий обставин:

«Уявіть, що ви знаходитесь у просторій місцевості по середині якої стоїть велика стіна. Настільки велика, що не видно її ні кінця ні краю, ні праворуч, ні ліворуч, ні вгору. А вам конче необхідно потрапити на інший бік. Що ви будете робити?».

Зазвичай психолог просить клієнта назвати не менше 5 варіантів того, яким чином можна опинитись на іншому боці.

Різноманітність відповідей клієнта вказує на широту мислення і вміння мислити різнопланово, шукаючи виходи з проблемних ситуацій.

Існує 5 основних груп способів вирішення поставленого питання.

1. Пошук (обійти, лізти вгору, рити тунель, перелетіти і т. д.)

2. Напад на стіну (йти напролом, довбати, бити і т. д.)

3. Уникнення (піти подумати, відкласти на потім, взагалі відмовитись йти на інший бік і т. д.)

4. Чари (використати чарівну паличку, чарівне зілля і т. д.)

5. Попросити допомоги у друзів чи інших людей.

Саме останній спосіб в нашій культурі часто витісняється, тому навичка кликати на допомогу часто відсутня. Якщо у клієнта досить вузьке творче пристосування, то варто допомогти йому розширити варіанти, придумуючи разом з ним велику кількість незвичайних для нього, інколи кумедних, способів вирішення даної ситуації.

Дану вправу можна використовувати і в діагностичних, і в терапевтичних цілях.

             Десять кроків, щоб стати кращими батьками

Автор: Періг-Щигорцова Ю.О. 

 1. Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

 5. Намагайтесь побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися коли були дитиною, і яким незрозумілим здавався Вам світ дорослих, коли в Вами чинили несправедливо.

 6. Хваліть і заохочуйте дитину.

 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

 9. У кожній сім’ї є свої правила. Будьте послідовними в їх дотриманні. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

 10. Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти і заспокойтеся.

Притча про життєві цінності

Автор: Терещук В.О.

Одного разу злодій заліз в монастир, щоб пограбувати. Але через вікно побачив, як якийсь монах проходить крізь стіни.   

- «Оце було б добре так навчитися, - подумав злодій, - якби це знадобилося в моєму житті».

Наступного дня злодій прийшов до монаха і попросився в монастир. Монах уважно подивився на юнака і відповів:

- Гаразд, ми тебе візьмемо, але поки  що ти буде чистити чаші.

Злодій зрадів, що зможе залишитися в монастирі і при нагоді навчитися проходити крізь стіни.                                                                                          

    Проходили дні за днями – от уже й півроку пройшло, а злодій все чистить чаші і ніяк не може збагнути, ну як можна проходити крізь стіну. Думав він думав і нарешті звернувся до монаха, щоб той його навчив.

- Для цього потрібен час, - промовив з посмішкою монах, - ти сам навчишся.

Дні за днями проходили в монастирі, а злодій  ніяк не міг заспокоїтися, все хотів навчитися проходити крізь стіни (одного разу навіть чоло розбив). Якось кличе монах юнака до себе:

- Я думаю, що досить з тебе протирати чаші і займатися тільки прибиранням. Я бачив, що в тебе гарний почерк, тому  будеш переписувати Святе Письмо і інші духовні книги.

      Так юнак з злодія став переписувачем Священних книг. Проходив час і юнак так захопився переписуванням і молитвою, що зовсім забув, що збирався навчитися проходити крізь стіни, а згодом став монахом. Невдовзі  старший монах попросив принести книгу Псалмів, яку недавно переписував.

Молодий юнак, тепер вже монах, зайшов в бібліотеку крізь стіну, сам того не помічаючи. Він перестав думати про життєві турботи, перестав бажати пройти  крізь стіни задля грабунку. В нього з’явилися нові цінності,  і хоча він  навчився проходити крізь стіни, та йому це вже не було важливим.

Три найкращих друга

У лісі жила зграя вовків. ЇЇ ватажок був дуже старий. Одного разу, коли  зграї треба було виходити на полювання, старий ватажок сказав, що не може її очолити. Зі зграї вийшов молодий, міцний звір, підійшов до старого ватажка і попросив, щоб той дозволив йому вести зграю на полювання. Старий вовк погодився, і звіри відправилися на пошуки їжі.

 Через добу вовча зграя повернулася з полювання зі здобиччю . Молодий вовк розповів ватажкові, що вони напали на сімох мисливців і  без зусиль одержали над ними перемогу.

 Прийшов час зграї знову йти на полювання. І знову повів її  молодий вовк. Зграї довго не було. І ось старий ватажок побачив, як повертається самотній, ледве живий молодий вовк. Він розповів, як вовча зграя напала на трьох мисливців, і що  живим залишився тільки він один. 

 Старий вовк здивовано зауважив: «Але ж у перше полювання зграя з легкістю взяла верх над сімома озброєними мисливцями, і всі звірі повернулися цілими і зі здобиччю!» На це молодий вовк відповів: «Тоді було просто сім мисливців, а цього разу були три  найкращих друга».

Ніагара

Широка ріка все більше й більше набирала швидкості та могутності, наближаючись до величезного Ніагарського водоспаду. В цьому забороненому місці раптом появився невеличкий човник. Люди, які стояли на березі великої ріки, завмерли, тому що на дні цього човника можна було помітити людину, яка спала. 

Човник плив далі, а течія ріки ставала все швидшою. 

«Гей, ти! Прокинься! Там попереду страшний водопад! – кричали люди. – Прокинься, бо загинеш!»

Дехто з тих, які були на березі, пробував кидати каміння, але всі спроби розбудити сплячу людину на дні човника були безуспішними. Нарешті, коли човник вдарився в підводне каміння, людина в човнику прокинулася, страшенно перелякавшись. Схопилася за весла і почала веслувати, намагаючись повернути човник проти течії і таким чином врятувати собі життя. 

Проте весла вже не допомагали. 

Ще якась хвиля і люди на березі перестали чути крик про допомогу. До них донісся тільки тріск дощок човника; шум, гул і приглушені звуки могутньої води, яка падає зі стометрової висоти. 

Присутні бачили трагічний кінець сплячої людини.

Цією людиною можеш бути й ТИ.  НЕ СПИ!

Сліди на піску

Якось раз одній людині приснився сон. Йому снилося, ніби він йде піщаним берегом, а поряд з ним - Господь. На небі миготіли картини з його життя, і після кожної з них він помічав на піску два ланцюжки слідів: один - від його ніг, інший - від ніг Господа.

Коли перед ним промайнула остання картина з його життя, він озирнувся на сліди на піску. І побачив, що часто уздовж його життєвого шляху тягнувся лише один ланцюжок слідів. Помітив він також, що це були найважчі і нещасні часи в його житті.

Він сильно засмутився і став питати Господа:

- Чи не ти говорив мені: якщо піду шляхом твоїм, ти не залишиш мене. Але я помітив, що в найважчі часи мого життя лише один ланцюжок слідів тягнувся по піску. Чому ж ти залишав мене, коли я найбільше потребував тебе?

Господь відповів:

- Моє, миле дитя. Я люблю тебе і ніколи тебе не покину. Коли були у твоєму житті горе і випробування, лише один ланцюжок слідів тягнувся по дорозі, тому, що в ті часи я ніс тебе на руках.