Морально – психологічна підготовка працівників навчальних закладів до дій в екстремальних ситуаціях
Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.
Саморегуляція у роботі педагога - вміння швидко діяти та приймати рішення
Під час надзвичайної ситуації немає можливості обмірковувати кожну відповідь чи дію, потрібно постійно і швидко реагувати на те, що відбувається, оперативно приймати рішення. Отже, вихователю необхідне уміння аналізувати, усвідомлювати сигнали з підсвідомості, порівнювати, виділяти суттєве, узагальнювати, прогнозувати, приймати рішення; критично оцінювати свої дії та рішення і нести за них особисту відповідальність. Мислення педагога повинне бути таким, щоб людина керувала думками-образами, а не вони його поведінкою. Для оволодіння цією технікою необхідно навчитись особливому виду самоконтролю — контролю сприйняття та мислення.
Вчасне коригування дасть педагогу можливість приймати адекватні оптимальні рішення, не витрачаючи енергію та час на вагання і боротьбу з неіснуючим. Дуже важливо навчитися зменшувати час прийняття рішень, концентруючи увагу не на перебирання варіантів, а на прогнозуванні та врахуванні можливих позитивних і негативних наслідків рішення; оцінювати сам процес мислення та здобувати оптимальні рішення.
Прийняті рішення виявляються передусім у керуванні своїм внутрішнім світом, тобто в саморегуляції. Неможливо справляти вплив на інших, не вміючи володіти собою.
Саморегуляцію умовно поділяють на:
*фізичну
*психічну (емоційну)
Фізична саморегуляція починається з усвідомлення відчуттів від власного фізичного тіла, його стану, характеру роботи органів та м'язів, темпоритму дихання, ходи, рухів. Після цього приймають рішення про необхідність змін та прийоми самовпливу.
Основа саморегуляції — усвідомлення того, що відбувається в кожний конкретний момент часу (а не спогадів чи мрій): "Що я роблю у цю мить? Що відчуваю? Як дихаю?". Усвідомлення життя "тут і зараз" — єдиний шлях до змін, які починають відбуватися саме в момент усвідомлення. Часто неусвідомлені сором, почуття провини перетворюються у гнів, роздратування, агресію або депресію, які видаються немотивованими або їм підшукуються нелогічні причини і які людина намагається марно придушити.
Інший важливий компонент фізичної саморегуляції — контроль дихання. Дихання — це і показник напруження (гнів — прискорене дихання, жах — завмираюче дихання) або розслаблення (рос. "отдыхать" — це дихати інакше, ніж під час роботи); і регулятор психофізичного стану (уповільнюючи дихання, людина заспокоюється, а концентрація на процесі дихання змінює його характер, що викликає зміни в хімічному складі крові, емоціях тощо).
Будь-який акт діяльності включає м'язові дії, навіть слухання. Отже, кожний психоемоційний стан відбивається на нервово-м'язовій системі та приводить до її зміни. Стрес, утома — результат тривалого напруження певних м'язів, постійної готовності працювати чи відбивати агресію. Отже, протидія стресу, хвилюванню, утомі — свідоме розслаблення м'язів. Усвідомивши місце напруження, "затиску", треба послідовно розпрямити й уявити важкими і теплими руки, долоні, пальці, ноги, спину, плечі, брови, губи, щелепи; тільки очі та лоб треба уявити прохолодними.
Відомий педагог Є.М. Ільїн вважає, що вчитель, як ніхто інший, повинен уміти відпочивати не днями, тижнями, місяцями, а буквально хвилинами. Відпочити — означає розслабитись, для чого достатньо навіть перерви між уроками. Самопочуття педагога така ж професійна проблема, як і ерудиція чи методична підготовленість. Уміння "перемогти" погоду (сонячні спалахи, магнітні бурі і т. ін.) входить до комплексу педагогічної техніки. Саморегуляція виявляється в умінні не тільки знімати напруження, а й викликати відчуття стриманої сили, упевненості в собі, енергійності, мобілізованості, активності (за допомогою, наприклад, таких прийомів: "одягти тіло на скелет" і йти наче навшпиньки).
Психічна саморегуляція полягає в керуванні своїми переживаннями, почуттями, уявою, увагою тощо. Вона включає уміння змінювати емоційний стан, стримувати гнів, роздратування, образу; викликати спокій, робочий настрій; демонструвати упевненість, доброзичливість, оптимізм. Це можливо за допомогою фізичних дій, повного зосередження, образного самонавіювання, раціонального самоаналізу та інших прийомів саморегуляції.
Перший спосіб впливу на емоції це зміна міміки, пантоміміки, напруження м'язів, темпу та глибини дихання, рухів, ходи (наприклад, нахмурені брови погіршують настрій, а посмішка — покращує; розвалившись у кріслі, не можливо обурюватись, а розпрямивши затиснуті у кулаки пальці, зменшуєш гнів).
Повне зосередження на процесі будь-якої діяльності, а не на результатах, зовнішніх об'єктах або власних емоціях, поліпшує її якість, покращує пам'ять, мислення.
Третій спосіб саморегуляції — управління своєю уявою, образне самонавіювання. Більшість людей звикли несвідомо пливти за течією своєї уяви, а не керувати нею. Керуючи образами, які ми уявляємо, ми впливаємо на свої думки, настрій, бажання, потреби. Керувати уявою означає не боротися з образами, що виникають, а спостерігати їх немов збоку, емоційно відсторонившись від ситуацій, які ми уявляємо, аналізуючи їх причини, функції, механізми. Мислене програвання (рефлексія) стресових ситуацій на тлі розслаблення (релаксації) дозволяє керувати собою. Джерелами уяви є реальні об'єкти, процеси, ситуації. Створюючи уявні образи, ми викликаємо відповідні почуття, мотиви.
Самоконтроль можливий тільки завдяки осмисленню, прогнозуванню, уявленню наслідків своїх дій. Якщо наслідки сприймаються як негативні — потреба в певній діяльності зменшується, і навпаки. Так зване слабовілля — це реакція на негативні емоційні бар'єри, спогади або прогнози, оцінки. "Сила волі" полягає не в тому, щоб примушувати себе робити небажане, а в умінні спрямовувати потік уявлень у необхідному руслі.
Уявлення може бути продуктивною силою, що спонукає до активності та творчої діяльності, або непродуктивною — так звані мислені ігри. Людина витрачає масу енергії на негативні фантазії, а потім поводить себе так, начебто вони і є реальністю.
Саморегуляція — це не придушення негативних образів, а заміна їх на такі, що стимулюють до корисних справ. Позитивні переживання необхідно поєднувати з корисними діями, а негативні вчинки не карати, а просто підкріпляти, не поєднувати а діями, що приносять задоволення, позитивними емоціями, самозаохоченням.
До прийомів саморегуляції також належить раціональний самовплив, тобто аналіз почуттів, бажань; виділення в них позитивних і негативних рис, порівняння витрат часу та сил з імовірністю досягнення результатів, збереження або зниження рівня домагань, що впливає на рівень тривожності, змінює характер емоцій, настрій, прагнення.
Прийомом саморегуляції може бути і "виконання" бажаної соціальної ролі. Лякливий грає роль сміливого, мовчазний — комунікабельного, тривожний — упевненого. Молодому вихователю на роботі корисно "грати" спокійного, рішучого, урівноваженого, доки він справді стане таким.
До психотерапевтичних прийомів саморегуляції належить, зокрема, рефреймінг, тобто зміна контексту або смислу події. Перейменувавши, переоцінивши смисл ситуації, ми змінюємо свою емоційну реакцію. Розуміння того, що негативна поведінка в одних обставинах стає в інших позитивною, є основою рефреймінгу контексту. Отже, саморегуляція дасть вихователю змогу діяти швидко і вірно, особливо в надзвичайних ситуаціях.
12 порад для підвищення мотивації школярів до навчання
Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.
https://naurok.com.ua/post/12-porad-dlya-pidvischennya-motivaci-shkolyariv-do-navchannya
1. Створюйте комфортну психологічну атмосферу
Психологічна безпека та довірливі стосунки між учителем та учнями відіграють одну з визначальних ролей у формуванні позитивної мотивації школярів. Адже в довгостроковій перспективі страх перед невдачами та їхніми наслідками може призвести до повного зникнення інтересу до навчання. Аби цього уникнути, варто створювати простір, де школярі будуть впевнені, що їх розуміють та цінують такими, якими вони є. Заохочуйте їх вірити у власну здатність долати труднощі та намагатися досягати успіху.
2. Дізнавайтеся більше про своїх учнів
Якщо вчитель добре знає своїх учнів, налаштувати їх на плідну та конструктивну роботу в класі набагато легше. І сенс полягає не в тому, аби знати ім’я кожного школяра. Набагато важливіше знати про їхні захоплення, досягнення, симпатії та антипатії. Тож обговорюйте з ними тренди у світі сучасної музики та кіно, заохочуйте висловлювати власну думку з приводу політичних та суспільних новин. Ця комунікація сприятиме підвищенню впевненості школярів у власних силах і позитивному впливу на їхню поведінку в класі, а отже, й на процес навчання.
3. Визначайте «прозорі» цілі та знаходьте баланс у складності навчального матеріалу
Визначення конкретних і зрозумілих цілей спрямовує учнів до досягнення певної мети й дозволяє уникнути плутанини. Чітке розуміння того, що очікують від їхньої роботи, спонукає їх зосередитися на виконанні завданні й запобігти негативним переживанням. Також важливо не допускати ускладнення навчального матеріалу, адже часто це призводить до перевантаження учнів та зниження загального інтересу до шкільної діяльності. Одночасно завдання не мають бути занадто легкими, школярі мають усвідомлювати відчуття вкладеної праці та розвивати здатність до подолання перешкод.
4. Змінюйте форми роботи на уроках
Мозок любить новизну, тож не секрет, що рутина погано впливає на мотивацію до будь-якої діяльності у будь-якому віці. Адже навіть дорослі вигорають на улюбленій роботі через однаковий розпорядок справ і доручень. Що вже казати про школярів – буденність та одноманітність навчальних занять неодмінно викличуть у них нудьгу. Аби цього уникнути, варто не зациклюватись на одній схемі уроку та пропонувати школярам різні творчі завдання та нові форми роботи. Наприклад, можна проводити екскурсії та зустрічі з цікавими людьми, практикувати інтерактивні практичні роботи та вікторини, створювати креативні навчальні проєкти. Жонглювання різноманітними методиками сприятиме підтримці високого рівня зацікавленості та розумінню учнів, що їхні знання можна використовувати для вирішення найрізноманітніших завдань.
5. Демонструйте практичну значимість та перспективу застосування знань
Всім відомо, що фундаментом мотивації є інтерес. А питання «Навіщо мені це потрібно?», напевно, чули всі вчителі. Аби уникнути цих запитань варто їх дивувати й наводити приклади того, як набуті знання допоможуть їм досягти успіху в майбутньому, спростити життя, стати цікавою та різнобічною людиною. Наприклад, якщо вони хочуть написати цікавий пост у соцмережах, їм потрібні знання української мови. Якщо вони мріють у майбутньому стати розробниками ігор, їм знадобляться знання з іноземної мови, математики та фізики. А якщо вони захочуть побудувати ідеальний маршрут для подорожей, без географії їм не впоратись. Уроки, на яких демонструється, як набуті навички використовується «справжніми» людьми у реальному житті, дійсно цінуються учнями.
6. Влаштовуйте челенджі та проводьте змагання
Створення здорової конкуренції в класі – чудовий спосіб мотивувати та заохочувати учнів до навчання. Творчість, нововведення та ефект непередбачуваності стимулюватиме їх бути більш продуктивними та креативними. Різноманітні заходи, конкурси, квести та ігри допоможуть формувати здоровий змагальний дух та боротися за звання кращого. А дебати та дискусії допоможуть їм ефективно опрацювати інформацію, а не просто її отримати. Інтелектуальні змагання сприятимуть підвищенню задоволення учнів від уроку та розкриттю їхнього потенціалу й зроблять навчання більш інтерактивним.
7. Дивуйте учнів на уроці
Що допоможе захопити увагу учнів та утримувати її протягом уроку? Щось нове, веселе та несподіване! Наприклад, можна зненацька увімкнути відео або аудіоматеріали, продекламувати вірш чи уривок із твору, згадати цитату відомої особистості. Або запропонувати виконати завдання, над яким усі будуть ламати голову. На підвищення навчальної мотивації чудово працює сторітелінг й почуття гумору – анекдот чи смішна історія з життя не лише приверне увагу учнів, а й сприятиме зближенню педагога та школярів.
8. Заохочуйте вести портфоліо досягнень
Учнівський колектив настільки неоднорідний, що знайти єдиний та універсальний спосіб одночасного задоволення всіх освітніх потреб майже неможливо. Хтось із них краще сприймає нову інформацію візуально, а хтось – на слух. Одни схильні до точних наук, інші – яскраво виражені гуманітарії. Комусь навчатися нудно, бо вони все схоплюють на льоту, а комусь треба набагато більше часу для опрацювання матеріалу. Але вкрай важливо, щоби свій прогрес у навчанні відчували всі учні, тому варто відзначати не лише їхні результати, а й докладені зусилля. Запропонуйте їм збирати свої досягнення та вести портфоліо – це допоможе їм відчути задоволення від навчання та надихатиме на нові досягнення.
9. Надавайте свободу вибору
Право вибору сприяє підвищенню інтереса школярів до навчання, заохочує їх проявляти більше ініціативи та спонукає до активної роботи. Тож бажано якомога часто використовувати цю можливість. Наприклад, можна пропонувати школярам обирати тему для твору, презентації, доповіді, віршу для заучування, форму проведення самостійної роботи тощо. Вибір завдання або визначення проблеми, над розв'язанням якої вони будуть працювати, сприятиме підвищенню їхньої відповідальності за якість виконаної роботи та заохочуватиме до самоконтролю.
10. Призначайте ролі
Учнівський колектив – це суспільство в мініатюрі, де кожному учню важливо відчувати свою значимість. Аби реалізувати цю потребу, разом із учнями складіть список завдань на тиждень, визначте критерії та запропонуйте школярам обрати вид робот. Наприклад, він може містити такі пункти:
- ведення класного чату;
- підготовка інформації про життя класу для шкільного сайту;
- вибір ігор та активностей;
- спілкування з гостями класу (тими, хто приходить у ваш кабінет під час зміни);
- щоденний облік відвідуваності тощо.
11. Прислухайтеся до ідей учнів
Можливість висловити свої думку з приводу проведеного уроку залучає учнів до навчання та сприяє створенню стосунків, заснованих на довірі. Наприкінці кожного заняття запитуйте у них, який вид роботи їм сподобався або що викликало хвилювання. Аби інтегрувати їхні ідеї в освітній процес, разом аналізуйте відповіді або проводьте мозковий штурм, який допоможе їх реалізувати на практиці.
12. Використовуйте систему винагород
Емоційна, як і матеріальна, винагорода є найпотужнішим поштовхом до дії. Адже її здобуття призводить до розуміння, що все зроблене було не дарма, а чим більше сил витрачено, тим більше радієш успіху. Так у свідомості закріплюється думка про позитивний чинник результату важкої праці. Нагородження є одним із найважливіших засобів мотивації учнів, адже почуття гордості за отриману винагороду спонукає прикладати ще більше зусиль для досягнення прогресу. Така проста «нагорода», як короткий електронний лист із привітанням за чудово виконану роботу або коротка розмова наприкінці уроку гарантовано викликає позитивні емоції та підштовхне їх до подальших звершень. А ще мотивація тісно пов'язана з особистісною позицією школяра - якщо він переконананий в тому, що він розумний та талановитий, то й прагнення до виконання певних дій буде більшим. Тож варто посилювати особистісну позицію школяра шляхом навчальних установок та афірмацій на навчання – я сильний, я впораюся, я здібний тощо. І не втрачайте нагоди їм сказати: «Ти мене приємно здивував», «Дивовижно!», «Майстерно!».
Використання посмішки як унікальної педагогічної стратегії в роботі сучасного педагога.
Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.
Коли я приходжу у свій навчальний заклад, то бачу, що більшість педагогів закладу соромляться чи розучилися посміхатися, побоюються вийти із власної зони комфорту. Розпочинати потрібно із відкритим серцем і щирою посмішкою. Пропонуємо цікаву статтю - роздум, де автор пропонує згадати і активно використовувати у своїй професійній діяльності та повсякденному житті унікальну педагогічну стратегію «учительська посмішка». Загально відомо, що доброзичливий вираз обличчя збуджує центри позитивних емоцій, призводить до доброго настрою та позитивного мислення.
Тому шкідливо ходити з похмурим обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий. Посмішка проявляє життя, насичує навколишній простір людини позитивною енергією та бажанням жити і творити. Тому дуже важливо , щоб у сучасному закладі освіти створювалося безпечне освітнє середовище – простір щасливих дітей, на допомогу приходить посмішка, як унікальна педагогічна стратегія сучасного педагога. Без вчительської посмішки гасне в житті учнів світло радості пізнання, зникає любов і прагнення до розвитку. Вчитель Нової української школи без посмішки – чужа людина серед учнів, тому що він - це модель бажаної поведінки для дітей, особливо початкової школи. Людина з природною приємною посмішкою і сама стає життєрадісною , позитивною, відкритою до спілкування, і оточенню покращує настрій, допомагає повірити у власні сили. Посмішка та сміх – збудники позитивних емоцій. Ніщо не коштує так дешево і не цінується так дорого, як посмішка. Посмішка вчителя ніби промовляє до дітей: «Я рада вас бачити», «Ви мені подобаєтесь», «Ви робите мене щасливим», «Я чую, розумію тебе». Посмішка - важливий засіб спілкування, бо вона позитивно впливає на будь - яку людину. Учні говорять про те, як емоційно спокійно і комфортно вони себе почувають, коли вчитель їм посміхається, у них ніби крила виростають, хочеться навчатися та досягати успіхів. Посмішка спонукає дітей робити гідні вчинки та рости щасливими. Така позитивна атмосфера на уроці сприяє появі нових ідей і думок та формує почуття психологічної захищеності у дітей. Сучасний педагог є консультантом і помічником дітей та забезпечує можливість учням здійснювати власний вибір і відповідно приймати самостійні рішення. Практика показує, що бажання і шкільні успіхи дітей зростають тоді, коли вони певною мірою контролюють своє навчання, тому педагогу слід вчитися керувати своїм настроєм, стилем і тоном спілкування, інтонацією, посмішкою, поглядом, мімікою, рухами, ходою. Оскільки іноді жест буває красномовнішим за слова, а міміка в найкоротшу мить доводить те, на що знадобилися б монологи. Відомі педагоги і психологи сучасності наголошують на необхідності для вчителя володіти прийомами організації власної поведінки, а саме - педагогічною технікою, яка має нагадувати вчителю про необхідність дбати не лише про сутність викладацької діяльності, а й про форму вияву своїх намірів, свого духовного потенціалу. Адже здобувач освіти сприймає думки педагога не тому, що знає, що у нього на душі робиться, а тому, що бачить , слухає його . Ми підтримуємо думку, що вмотивований вчитель - завжди яскрава особистість, яка має власну техніку впливу, взаємодії, спілкування, саморегуляції, має позитивний зворотній зв’язок і вірить в успіх кожної дитини. І завдяки використанню педагогами у своїй професійній діяльності стратегії «вчительська посмішка» можливо зняти почуття страху з душі учня, зробити його розкутим, вільним, підтримати впевненість у своїх силах. В своїй професійній діяльності ми неодноразово переконувалися в тому, що посмішка ефективно впливає на всі аспекти нашого життя, робить його кращим і є унікальним методом саморегуляції, відновлення та гармонійного розподілу енергетичних ресурсів в організмі людини. Посмішка – це профілактика практично всіх хвороб і унікальна технологія омолодження і оздоровлення організму, оскільки вона виробляє енергію «високої якості» - енергію любові, спокою і врівноваженості, перетворює енергію стресу на енергію життєвої сили, ліквідує негативні емоції. Однак, всупереч вищевикладеного, цей людський природний дарунок рідко використовують педагоги в освітньому процесі і у книгах з педагогіки ми не знайдемо слово «посмішка». Ми не підтримуємо думку тих, хто вважає, що посмішка не має жодної педагогічної цінності, що її не назвеш ні методом, ні принципом, ні закономірністю навчання та виховання. Дуже дивно, чому слову, що позначає такий психічний стан, не знайшлося місця ні в педагогічних, ні в психологічних джерелах. Посмішка впливає на наше життя, тому ми дуже хочемо , щоб кожен заклад освіти визнавав посмішку і насичував нею увесь свій освітній простір. Досвід роботи з учнями доводить те, що без учительської посмішки процес навчання сприймається як нецікавий, формальний. Педагог, позбавлений посмішки, може лише нашкодити своїм вихованцям. Тому, обравши професію вчителя намагайтеся використовувати посмішку, яка потрібна як учням, так і вам. Медики переконані в тому, що здоров’я школярів
стане міцнішим від посмішок педагогів. В усміхненому вчителі діти бачать
друга, наставника, який завжди підтримає і дасть слушну пораду. Дуже важлива на уроці і посмішка самої дитини. Якщо дитина навчається з усмішкою, то вона досягає досить високого рівня розвитку здібностей, творчого потенціалу. Адже для кожної дитини посмішка педагога є підтримкою, розумінням, заспокоєнням, схваленням, допомогою, єднанням, згодою. Посмішка є знаком, через який виражають різні спектри відносин і передають міць того спектра, який на цей момент особа потребує найбільше. Сучасна система освіти досягає такого ступеня розвитку, що починає усвідомлюватися цінність не тільки матеріального достатку, а й психічної рівноваги, душевного комфорту спільноти вчительства. А посмішка – унікальний засіб розслаблення, який так необхідний нашим педагогам, тому що вони дуже часто живуть в стані напруження, стресу, нервового збудження та професійного перевантаження.
Посмішка – це профілактика практично всіх хвороб, це гармонічний баланс енергій, своєрідна гармонія того, що потрібно організмові людини. Внутрішня посмішка як метод саморегуляції дозволяє нам не піддаватись агресивно та ворожо налаштованим людям, захищає від так званих «енергетичних вампірів».
Звісно, мудрість не в тому, щоб посмішка не сходила з обличчя педагога, а в тому, щоб серцем відчути, кому, коли і якою посмішкою посміхнутися, щоб цілющу енергію посмішки дитина прийняла і змогла насолоджуватися навчальною діяльністю, творчістю, яка приносить їй радість відкриття. Ми можемо з упевненістю сказати, що педагогічна посмішка як духовний стан вчителя має стати найважливішим надбанням в його професійній діяльності. Неможливо бути гуманним, не знаючи душі людини. Справжня гуманність означає передусім справедливість. Справедливість - це чуйність педагога до індивідуального духовного світу кожної дитини. Справедливим педагог може бути лише тоді, коли у нього є достатньо духовних сил, щоб подарувати посмішку кожному учню, запаливши в ньому світло радості пізнання, розвитку, творчого натхнення. Отже, шановна спільнота відповідального вчительства, пам’ятайте, що школа без учительських посмішок перетворюється на в’язницю, де діти в’януть без них, як в’януть квіти без цілющої вологи і сонячного проміння. Якщо ви не звикли посміхатися, вам потрібно навчитися це робити.
Посміхніться прямо зараз! Не бійтеся! Посміхніться ще раз! Це ж не боляче. Навчайтеся усміхатися та радіти щастю, яке ви приносите в життя ваших учнів, близьких, знайомих і незнайомих людей. Спробуйте посміхнутися сьогодні науроках, перерві, після уроків і переконайтесь як діють чари вашої посмішки на дітей. Учні чекають її, вони живуть нею, вона творить дива і з вами і з ними.
Посмішка школи – вчитель!
Синдром професійного вигорання: причини та як подолати
Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.
https://doc.ua/ua/news/articles/sindrom-professionalnogo-vygoraniya-chto-delat-esli-ty-peregorel
Чи часто з вами трапляється таке, що вам зовсім не хочеться йти на роботу, ви відчуваєте постійну втому, безнадійність та розбитість? Будь-які дрібниці буквально виводять із себе, ви уникаєте своїх колег і намагаєтеся максимально дистанціюватися від усього, що хоч якось пов'язане з роботою? Якщо ви перебуваєте в такому стані постійно, то це говорить про так званий синдром професійного вигорання. Отже, якщо ви перегоріли на роботі, у цій статті ми поділимося порадами про те, що робити під час професійного вигорання.
Професійне вигорання: що це таке?
Вигорання на роботі - це особливий тип стресу, пов'язаного з роботою, - стан фізичного або емоційного виснаження, який також включає почуття незадоволеності та втрати особистої ідентичності.
"Вигорання" - це не медичний діагноз. Деякі експерти вважають, що якщо людина перегоріла, за цим стоять інші стани, наприклад, депресія чи індивідуальні фактори, такі як риси характеру та сімейне життя. Усе це впливає на те, що людина перегоріла, або відбувся синдром професійного вигорання.
Як зрозуміти, що ти перегорів? Синдром професійного вигорання не трапляється раптом, він поступово розвивається та може досягти свого піку, коли негативних емоцій накопичилося занадто багато.
Вас ніщо не цікавить, не хочеться говорити ні з ким, ні вдома, ні на роботі, і здається, що вас ніхто не підтримує? Це також симптоми емоційного вигорання, що може виникнути й на тлі повсякденного життя. Це і не дивно, адже практично щодня ми стикаємося зі стресовими ситуаціями та викликами, які нам кидає суспільство та навколишнє оточення. Вигорання може проявлятися психофізичними та соціально-психологічними ознаками.
Психофізичні ознаки
До психофізичних ознак професійного вигорання належать
*хронічна втома;
*зниження активності;
*емоційне виснаження;
*порушення сну та безсоння;
*головні болі;
*нудота;
*втрата апетиту;
*проблеми зі шлунком чи кишківником.
Соціально-психологічні ознаки
Якщо людина перегоріла, це може проявитися такими соціально-психологічними ознаками:
*апатія у роботі та особистому житті;
*пасивність;
*пригніченість;
*песимізм;
*цинізм;
*байдужість;
*дратівливість, агресивність;
*підвищена тривожність;
*нудьга і туга, коли під час робочого дня постійно хочеться перерватися та відпочити;
*відчуття безпорадності та безнадійності;
*нездатність зосередитись;
*бажання побути на самоті після роботи.
Як бачите, кожен із нас може перегоріти або опинитися у зоні ризику. Але, який вихід із такої ситуації? Спробуємо розібратися.
Чому "перегорають" на роботі?
Професійне вигорання виникає та розвивається на тлі хронічного стресу. Це призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів працюючої людини. Відбувається свого роду накопичення негативу, який не знаходить виходу в жодному прояві. Вигорання на роботі може бути спричинене різними факторами, у тому числі:
Нестача контролю. Людина може перегоріти, якщо вона відчуває нездатність вплинути на рішення в роботі, наприклад, на розклад, завдання або робоче навантаження, а також відчуває брак ресурсів, необхідних для виконання роботи.
Неясні очікування від роботи. Якщо ви не впевнені в і своїх повноваженнях або в тому, що ваш начальник або інші очікують від вас, ви навряд чи почуватиметеся комфортно на роботі.
Токсичне робоче середовище. Можливо, ви працюєте з офісним хуліганом, чи відчуваєте, що колеги вас підривають, чи ваш начальник контролює вашу роботу на мікрорівні. Це може сприяти стресові на роботі.
Відсутність чи нестача активності. Коли робота монотонна чи хаотична, вам потрібна постійна енергія, щоб залишатися зосередженим, що може призвести до втоми та професійного вигорання.
Відсутність соціальної підтримки. Якщо ви відчуваєте себе ізольованим на роботі та в особистому житті, ви можете відчувати більший стрес.
Дисбаланс між роботою та особистим життям. Якщо ваша робота забирає у вас так багато часу та зусиль, що у вас немає сил проводити час із сім'єю та друзями, ви можете швидко вигоріти.
Що робити, якщо перегорів на роботі? Як тільки ви виявите у себе ознаки професійного вигорання, необхідно розібратися чому так сталося і терміново почати вживати заходів, щоб подолати синдром професійного вигорання. Ми склали список того, що робити, якщо перегорів.
Не приховувати емоції. Наприклад, ви можете обговорити конкретні проблеми безпосередньо зі своїм керівником. Можливо, розкривши свої емоції та переживання, ви зможете змінити очікування, досягти компромісів чи рішень. Спробуйте встановити цілі, що має бути зроблено, а що може почекати.
Шукайте підтримку. Чи звертаєтесь ви до колег, друзів або близьких, підтримка та співпраця можуть допомогти вам впоратися зі своїми емоціями, навіть елементарно вимовитись. Якщо у вас є доступ до програми допомоги співробітникам, ви можете скористатися відповідними послугами.
Займатися фізичною працею
Підтримуйте своє фізичне здоров'я та намагайтеся тримати себе у добрій формі. Тут йдеться і про правильне харчування, повноцінний відпочинок, здоровий спосіб життя, і про фізичні навантаження (прогулянки, біг, їзда на велосипеді й так далі). Крім того, регулярна фізична активність допоможе вам краще впоратися зі стресом та служити розрядкою від постійної роботи.
Не забувати про відпочинок
Дуже важливо відпочивати як вдома, так і на роботі. Перегорів, що робити? Робіть невеликі перерви у роботі. Відволікайтеся на читання, перейдіть на щось, що зовсім не належить до роботи. Такі паузи необхідні для поліпшення психічного та фізичного стану.
Дотримуйтесь повноцінного сну. Регулярний якісний сон відновлює сили, забезпечує гарне самопочуття та допомагає захистити ваше здоров'я.
Захоплюватися творчістю
Придумайте собі хобі або заняття, якому ви зможете систематично присвячувати свій вільний час. Це можуть бути танці, малювання, тренажерний зал або будь-яке інше заняття, яке приносить вам задоволення. Системність дасть вам відчуття впевненості та стабільності. Саме це стане гарною розрядкою та допоможе подолати стрес.
Навчитися розслаблятися
Навчіться прийомам саморегуляції та управління стресом. Це може виявитися життєво необхідним вам знанням, яке навчить вас знаходити ефективні виходи зі складних ситуацій. Якщо ви думаєте про себе "я перегоріла", настав час почати цікавитися програмами, які можуть допомогти при стресі, такі як йога, медитації, прогулянки, усамітнення та іншими способами розслаблення.
Як не допускати професійного вигорання
Розвивайтеся професійно, підвищуйте кваліфікацію, ростіть у власних очах. Спілкуючись з людьми з інших професійних спільнот, соціальних прошарків, ви отримуєте ширше розуміння та відчуття світу, розширюєте кругозір та виростаєте як особистість.
Намагайтеся звести непотрібну конкуренцію в колективі до мінімуму. Особливо, якщо йдеться про команду.
Правильно розставляйте пріоритети та цілі. Розраховуйте свої навантаження з розумом. Не намагайтеся бути найкращим завжди та в усьому, намагаючись довести свою перевагу.
Звернення до відділу кадрів щодо проблем на робочому місці або обговорення цих проблем з керівником може бути корисним, якщо вони вкладають кошти у створення здоровішого робочого середовища.
У деяких випадках для припинення вигорання може знадобитися зміна посади або нова робота.
Також може бути корисно розробити чіткі стратегії, які допоможуть вам упоратися зі стресом. Стратегії турботи про себе, такі як здорове харчування, багато вправ і здоровий сон, можуть допомогти зменшити деякі наслідки роботи з високим рівнем стресу.
Відпустка може дати вам тимчасове полегшення, але тижнів відсутності на роботі буде недостатньо, щоб перемогти вигорання. Регулярні перерви в роботі, поряд із щоденними вправами на відновлення, можуть допомогти вам у боротьбі з вигорянням.
Булінг педагогів або Учителю, захисти себе сам!
Автор: Періг-Щигорцова Ю.О.
http://33.zosh.zt.ua/buling-pedagogiv-abo-uchytelyu-zahysty-sebe-sam/
Є три категорії учасників освітнього процесу: здобувачі освіти (учні), педагоги і батьки неповнолітніх. Кожна має свої права, інтереси й позицію, які інколи перетинаються та навіть заходять у певну суперечність.
Коли йдеться про цькування і порушення прав у школі, передусім мають на увазі дітей. Але вчителі теж можуть потерпати від булінгу (цькування з участю дітей) та мобінгу (цькування дорослих дорослими).
За результатами незалежних опитувань серед юридичних та психологічних проблем в школі, що заважають учителям комфортно працювати, булінг та мобінг – в лідерах. Майже 49% педагогів постійно взаємодіють із складними учнями, 21% переживають постійні конфлікти з колегами, а 22% отримують погрози від батьків.
Уявіть, що кожен четвертий педагог в країні стає жертвою булінгу, а кожен третій потерпає від знущань у соцмережах. Що з цим робити?
Ще в грудні 2018 року прийняли закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії булінгу». Саме в ньому вперше визначили саме поняття «булінгу».
Булінг – це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого. Іншими словами – жертвами булінгу вважаються не лише діти, а й всі учасники освітнього процесу. А отже й вчителі.
У статті 54 Закону України «Про освіту» сказано, що педагогічні працівники мають право на «захист професійної честі, гідності». Ця графа закону захищає вчителя від ситуацій, коли батьки та учні без належної пошани ставляться до їхньої праці. У статті 53 Закону України «Про освіту» сказано, здобувачі освіти – учні – зобов’язані поважати гідність, права, свободи та законні інтереси всіх учасників освітнього процесу, дотримуватись етичних норм. А що робити вчителю, якщо учні таких норм не дотримуються?
Вчителю варто одразу подати керівникові закладу заяву про випадки булінгу (цькування) та написати заяву в поліцію. Якщо ж йдеться про захист честі та професійної гідності – варто позиватися до суду. В Україні є кримінальна відповідальність за булінг. За останній рік українські суди розглянули понад 300 справ про булінг. Зі 122 із них ужевинесено рішення і визначено покарання: штрафи, громадські роботи, публічні вибачення, попередження, усні зауваження.
Захистити права можна лише у тому випадку, якщо педагог буде чітко їх знати та окреслить межі дозволеного. Якщо вчителю необхідна правова допомога (юридична консультація, складання заяви, інших документів), можна звернутись до єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103.
Чому виникає булінг щодо вчителя?
Найчастіше булінгом починають займатися підлітки. Вони шукають себе, хочуть самоствердитись. Батьки та вчителі для них вже не є авторитетом. Діти хочуть поводитися «як дорослі» і, водночас, періодично «повертаються в дитинство», що робить їх безвідповідальними. Зазвичай, цькують учителів ті учні, які знущаються з однолітків. У них уже сформоване уявлення про те, що насиллям чи глузуванням над іншими можна зайняти найвищу позицію у класному колективі. Для таких школярів булити вчителя – означає вийти на новий рівень майстерності та самореалізації. Цькування виникає і тоді, коли класу потрібно об’єднатися й учні обирають для згуртування найпримітивніший спосіб. Так буває, коли діти не знаходять інших, цивілізованих, способів об’єднати клас.
Але булінг учителів відбувається і через утрату авторитету педагога. Цькують, як правило, тих учителів, які дали послаблення, не змогли відразу поставити на місце задираку, які різко реагують на провокації. Безвідповідальне ставлення самого педагога до своєї роботи відіграє значну роль у формуванні навчальної мотивації дітей. Якщо школярам нудно на уроці, вони шукають цікавіше заняття, ніж, наприклад, конспектувати зі слів учителя. Й інколи цією «розвагою» стає саме знущання над педагогом. Цькування педагогів в остання роки зростає внаслідок постійних розмов у сім’ях та у ЗМІ про те, що в школі нічого не вчать, що вчителі ні за що отримують заробітну плату, що сучасна школа не дає знань, що освіта не так важлива у сучасному суспільстві. Тим самим у дітей закладається неповага і до знань, що дає школа, і до самих вчителів.
Дітей спантеличує той факт, що батьки та вчителі вимагають від них старанно вчитись, проте активно обговорюють непотрібний диплом, який лежить на полиці. Відповідно, коли батьки «змушують дітей» іти до школи, а вчитель, натомість, «перегинає палицю», позбавляючи їх свободи, підлітки починають бунтувати. Також сьогодні авторитет учителя у суспільстві справді «підірваний». Передусім тому, що і діти, і батьки бачать, що освічені люди, зокрема й педагоги, часто не забезпечені на достатньому рівні, отримують низькі зарплати. У сучасному світі «вартим поваги» чомусь вважається той, хто успішний передусім фінансово.
Декілька кроків до вирішення проблеми
На жаль, явище булінгу педагоги озвучують тоді, коли ситуація вже критична. Однак з проблемою потрібно починати працювати одразу, тоді більша вирогідність її успішного вирішення.
Визнайте, що проблема булінгу існує. Це допоможе вам наблизитись до вирішення складної ситуації. В жодному разі не відкладайте розв’язання конфліктів і не «закривайте очі», намагаючись уникнути проблеми. Щоб ситуація була прозорою, повідомте керівнику про факти булінгу на вашу адресу. Адміністрація школи допоможе мінімізувати конфлікт і не дасть йому вийти на міжособистісний рівень.
Усвідомте причину булінгу. Щоб не домислювати й не вигадувати, напряму запитайте у булерів, що спричинило таке їхнє ставлення. Краще з’ясувати причину негативного ставлення в особистій бесіді з кривдником, поспілкуватися з ним наодинці.
Зробіть свої уроки цікавими. Наприклад, використайте QRкоди, застосуйте прийом сторітелінгу чи вправи для розвитку логічного мислення.
Розробіть з учнями правила поведінки на уроці. Важливо, щоб були визначені не тільки обов’язки учнів, а й учителя; не лише покарання через порушення правил, ай заохочення за дотримання дисципліни.
Залучіть батьків або медіаторів (психолога, соціального педагога) – без образ та претензій. Найчастіше діти-агресори у такий спосіб заявляють про брак уваги, компенсують проблеми в родині або свої переживання. Спробуйте пояснити ситуацію батькам учня, підключити їх до освітнього процесу. Зверніть увагу батьків на поведінку дитини, попросіть поговорити з нею, з’ясувати, що її турбує.
Влаштуйте в класі/школі тиждень антибулінгу. Запропонуйте обговорити книгу, фільм чи взагалі тему дискримінації. Найкраще, якщо подібна практика стане шкільною традицією.
Найчастіше, 4 з 5 випадків булінгу вдається зупинити саме таким чином, без втручань юристів чи скандалів. І не варто забувати, що вчитель не мусить самотужки розв’язувати всі ситуації.
Як же самостійно вберегтись від наслідків булінгу?
У випадках із булінгом важливу роль відіграє професійне вигорання вчителя. Коли нервова система педагога в такому стані, що людина втрачає рівновагу від найменшої дрібниці, і вона не може зупинитися – то весь свій біль, утому й накопичену агресію вона виливає на учня. Дітям має допомагати шкільний психолог, а вчителям? Вчитель повинен розуміти, що йому потрібна допомога. Бо, якщо людина не усвідомлює проблеми, якщо вона сама не налаштована її вирішити, дуже важко щось зробити.
Використовуючи наступні поради, педагог зможе допомогти собі сам:
Дистанціюватися від ситуації. Стан, коли ви стаєте об’єктом булінгу, складний і виснажливий. Щоб зберегти здоров’я і нерви, потрібно припинити занадто болісно реагувати на ситуацію. Краще подивитись на те, що відбувається, як на сюжет фільму. Це допоможе не «застрягати» у стресовому стані.
Не панікувати та не «ховатися в собі». Поділіться своїми емоціями та переживаннями з рідними та колегами. Коли людина розповідає про свою проблему, в її мозку задіюються аналітичні центри. Вона починає краще сприймати обставини і їй значно простіше знайти їх вирішення.
Зберігати спокій та позитив.Важливо не погіршити свій стан. Пам’ятайте, що є ще й ті учні, які люблять ваш предмет, а вас цінують та поважають.
Знайти справу, яка буде вас радувати. Щоб знервованість та пригніченість не стали вашим основним станом і не впливали на близьких та рідних, вам потрібно переключати вагу на те, що зробить вас щасливими. Давно мріяли почитати художню книгу або навчитися в’язати? Час втілити бажання у життя.
Звернутись за допомогою до іншого.Якщо «чаша вашого терпіння» переповнена і всі власні ресурси вичерпано, шукайте допомоги фахівця (невролога, психолога, більш досвідченого колеги тощо). І не соромтесь цього, адже ваше психічне здоров’я важливіше!
Кожен педагог повинен залишатись психологом у своїй професії. Ті вчителі, які продовжують займатися просто подачею знань, перебувають у дуже ризикованій для себе ситуації. Адже учні самі показують, що вчителям уже слід змінюватися та крокувати в ногу із часом. Але це не означає, що потрібно припинити бути вчителем та авторитетом.
Вправи для інтерактивної взаємодії
Вправа «Чарівний базар»
Мета: надати можливість учасникам з’ясувати, яких якостей у них не вистачає, щоб бути хорошим організатором в роботі з однолітками.
Час - 20хв.
Хід вправи:
Ведучий просить учасників уявити, що є базар на якому продають/ купують незвичайні речі: активність, ініціативність, працездатність, самостійність, компетентність, уміння вести за собою, уміння володіти собою, уміння слухати, уміння переконувати, приязність, наполегливість, самокритичність, врівноваженість, оптимізм, витривалість, рішучість, ризикованість. Ведучий виступає в ролі продавця, який обмінює одні якості на інші. Викликається один із учасників. Він може придбати одну чи кілька якостей, яких у нього немає. Наприклад «самостійність». Продавець з’ясовує, скільки йому потрібно «самостійності», навіщо вона йому, в яких випадках він хоче бути самостійним. Продавець просить у покупця щось дати натомість, наприклад, той покупець може розрахуватись «почуттям гумору», якого в нього досить.
Питання для обговорення:
Що ви відчували під час виконання вправи?
Чи задоволені ви покупкою?
Які емоції переживали?
Ефективні вправи для розвитку зорового сприйняття і запам'ятовування інформації.
Нерви органів зору у 20 разів товщі за нерви органів слуху. Вражає, чи не так? Це пояснює той факт, що у переважної більшості людей зорова пам'ять превалює над слуховою. А втім, не у всіх чудово працює візуальне запам'ятовування інформації. Чи помічали ви, що у деяких ваших вихованців недостатньо розвинена зорова пам'ять?
Про це можуть свідчити такі ознаки:
*дитина погано розпізнає числа та літери;
*часто перечитує речення, щоби зрозуміти його сенс;
*під час переписування тексту з дошки часто не пам'ятає, що щойно бачила;
*погано запам'ятовує обличчя видатних особистостей.
Знайомо? Якщо так, то радимо скористатися спеціальними вправами для розвитку зорової пам'яті ваших учнів!
Знайди відмінності
Може здаватися, що це лише дитяча забавка. Утім, систематичне виконання цієї вправи допоможе школярам навчитися помічати у візуальних образах деталі, завдяки чому покращуватиметься пам'ять.
Суть завдання: вчитель показує дітям, на перший погляд, однакові зображення, які насправді відрізняються одна від одної певними деталями, і пропонує дітям знайти на них відмінності. Для учнів різного віку добираються картинки з відмінностями різного рівня складності.
Нестандартне сприйняття
Запропонуйте дітям уявити, який звук може мати той чи інший предмет, який колір міг би бути у певної класичної мелодії тощо. Пов'язуючи візуальні образи зі звуками чи запахами, ми допомагаємо мозку надовше зберегти їх у пам'яті. Саме за допомогою синестезії (особливий вид сприйняття) побачене глибше вкорінюється у пам'яті.
Двадцять п'ять літер
Учитель малює таблицю 5х5 (5 клітинок по вертикалі та 5 – по горизонталі). У клітинки по горизонталі записуються 5 слів (наприклад, місто, вітер, арена, омега, дрова). У результаті в таблиці має бути записано 25 літер.
Далі педагог дає дітям 30-40 секунд на запам'ятовування слів і забирає таблицю. Наступний етап – учні складають якомога більше нових слів із літер, які є в таблиці (підглядати у неї не можна!). Ця вправа розвиває не лише зорову пам'ять, а й швидкість мислення.
Доміно
Ця вправа чудово розвиває у дітей «фотографічну» пам'ять. Учитель кладе у невелику коробку плитки доміно. Альтернатива: можна видрукувати шаблон із зображенням плиток і вирізати їх (див. приклад нижче).
Далі діти по черзі підходять до коробки, із заплющеними очима витягують кілька (2-4) плиток доміно, швидко дивляться на них та, не підраховуючи, називають кількість цяток. Якщо дитина легко впорається із 2 плитками, то має наступного разу дістати більшу кількість.
Метод Айвазовського
Видатний художник Іван Айвазовський мав фотографічну пам'ять. Морські хвилі на його картинах виглядають наче справжні, через що важко повірити в те, що їх намальовано з пам'яті. І це правда! Художник полюбляв прогулюватися біля моря і «фотографувати» очима динаміку хвиль. Далі візуальні образи переносив на полотно.
Учні теж можуть тренувати пам'ять за методом Айвазовського! Для цього потрібно протягом 3-5 хвилин уважно розглядати будь-який предмет (картину, вазу тощо) після чого заплющити очі та спробувати словами якомога детальніше описати побачене.
Пограйте і ви! Спробуйте запам'ятати деталі на картині «Paris Street. Rainy Day» французького художника та ілюстратора Гюстава Кайботта. Зверніть увагу на лінії та кольорову гаму.
Таблиці Шульте
Класичний принцип роботи з таблицями Шульте: дитина отримує таблицю з хаотично розміщеними у ній числами від 1 до 25. Завдання – знайти та показати числа у порядку зростання/спадання. Як можна використати цей метод інакше?
Діти беруть картки з таблицями 2 клітинки по вертикалі та 2 – по горизонталі (3х3 або 4х4), де хаотично розміщені числа (у першому варіанті – 4, у другому – 9, у третьому – 16), і намагаються їх запам'ятати. Далі перевертають картки. Що більше чисел у таблиці, то більше часу потрібно виділити для їхнього запам'ятовування. Так, для таблиці 2х2 достатньо 10 секунд, для таблиці 3х3 – 1 або 1,5 хвилини, а для таблиці 4х4 – 3-4 хвилини.
Наступний етап – учні малюють у зошиті таблицю з числами, які вдалося запам'ятати. Числа мають бути розміщені у тому ж порядку, що й на картках!
Археолог
Запропонуйте дітям уявити, що вони – археологи, яких відправили на пошуки предметів часів античності. На щастя, учням під час розкопок вдалося знайти уламок чаші зі складним візерунком.
Як його зробити? Учитель викладає на парті візерунок, використовуючи палички для лічби, ґудзики тощо. Школярі протягом 15 секунд мають дивитися на нього та намагатися запам'ятати.
Далі педагог прикриває оригінал аркушем паперу та дає дітям деталі (схожі на ті, які використав сам), із яких потрібно спробувати зробити копію. Коли діти впораються з завданням, порівняйте копію з оригіналом.
Назви зображення
У цьому завданні учні працюють у парах. Розкладіть на кожній парті 10-12 будь-яких зображень. Діти мають протягом однієї хвилини уважно розглянути картинки, після чого перевернути їх. Далі учні по черзі називають одну з картинок, не повторюючися. Програє та дитина, яка повторює вже названі картинки або зовсім не може згадати зображення. Зорова пам'ять важлива, адже саме завдяки ній учні зможуть поліпшити свої навчальні результати! А ще вони стануть уважнішими та навчаться концентруватися на деталях. Тож варто регулярно розвивати зорову пам'ять, користуючися спеціальними вправами. Сподіваємося, наша добірка практичних завдань стане у пригоді вам на уроці.
Мова тіла вчителя на уроці
Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла. Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди сигналізує, воно про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми не дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації.
Ось декілька порад невербального спілкування вчителя з учнями на уроці.
*Перш, ніж розпочати урок, дайте можливість вашому поглядові повільно „побродити” по класові. Ви прямо-таки збирайте погляди учнів.
*Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг класу. Краще зачекайте, поки учнів заспокояться. Інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну в класі.
*Вітаючись з учнями на початку уроку: „Доброго ранку. Я хотів би розпочати наш урок”, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би вчитель: втекти туди, куди показує його погляд.
*Під час уроку підшукайте собі позитивно настроєного учня. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі учня, який, скажімо, позіхає постійно у вас на уроці, а то й взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі учня із знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним учнем автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного учня, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.
*По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди перед класом. Ви тим самим відвертаєте увагу дітей від змісту уроку. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими учнями. найвигідніше місце для вчителя – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам із класом. Найліпше, якщо ви відкрито стоятимете перед класом, неподалік вашого столу. Тоді учні зможуть вас бачити на повний зріст. Та, з іншого боку, навряд чи хтось зможе півдня встояти на ногах. Присядьте тоді краще збоку на краєчок вашого столу, ваші ноги мають торкатися підлоги. Але ні в якому разі не сідайте на учнівський стіл, поставивши обидві ноги на стілець.
*А тепер щодо пози вчителя біля дошки. В критичній фазі вчителі-початківці, як правило, починають відступати все далі назад від класу до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч.
Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли вчитель змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна в класі відразу погіршується і вчитель поспіхом записує, щоб знову повернутися до класу. Часто вчитель, записуючи щось на дошці, хоче одночасно звернутися до класу, скажімо, поставити якесь запитання. Недосвідчені вчителі повертають тоді голову переважно через праве плече, в той час як весь корпус залишається повернутим до дошки. Така поза заважатиме відкритому спілкуванню вчителя з класом. Краще було б відірватись на якусь мить від дошки і відкрито повернутися до класу. Між дошкою та учнями виникає таким чином символічне комунікативне коло, що довершується постаттю вчителя.
*Слідкуйте за своєю поставою. Вона не повинна посилати негативних сигналів. Уникайте використання сигналу зверхності, а саме – не закидайте голову назад під час вербальної атаки учнів. Бо ця ваша удавана „перевага” над ними чітко вказує на тимчасову втрату самоконтролю.
*Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість (корпус відведений назад, обидві руки відсторонююче простягнуті до учнів), нудьгу (нерухомий погляд у далечінь, глибокі зітхання, позіхання, позирання час від часу на годинника), нетерпіння (вчитель тарабанить пальцями по столу чи постукує ногою об підлогу). Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас учнів. Уникайте і тих сигналів, які переносять на учнів вашу власну невпевненість у собі (вчитель сіпається, нахиляє вперед корпус, схрещує ноги чи обхвачує ними ніжку стільця).
*Звертаючись до класу, використовуйте широкі, відкриті, але спокійні жести. Руки при цьому мають рухатися на рівні грудей, долонями догори. Ваші жести мають йти перед словами і ні в якому разі – навпаки. Найліпше, якщо руки вільно поєднуються на рівні грудей і живота. Цей жест виражає невимушену зосередженість чи зосереджений спокій.
*Ніколи не крутіть крейду в руках. Дуже обережно використовуйте такі жести, як постукування вказівним пальцем по столу, погрозливі жести (стиснуті в кулаки руки), жести відведення (долонями як бар’єр вперед). Завжди уникайте пустих жестів, приміром, безцільного розмахуваннями руками.
*Що ж стосується міміки, то намагайтеся відкрито дивитися учням у вічі. Коли не хочете виглядати нервовим чи емоційно хитким, уникайте часто прикривати рота, потирати носа чи щоки, стискувати губи, морщити лоба та здіймати брови.
Рекомендації вчителям щодо успішної адаптації учнів 1 класів:
1. Урахування вікових і індивідуальних психологічних особливостей дітей.
2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.
3. Зняття неуспішного оцінювання на перших етапах навчання.
4. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також порівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.
5. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.
6. Вказуючи на помилки, намітити шлях до успіху.
7. Акцентування уваги на успіхах учня, перемогах.
8. Створення ситуацій успіху.
9. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом, дотиком.
10. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.
11. Уроки організовувати лише на позитивних емоціях.
12. Недопустимі ситуації стресу на уроках.
13. Використовувати гру, наочність .
14. Пам’ятати правило: «Учитель, який використовує у роботі з 6-річками лише книжку і дошку – нічому не вчить»
Пам’ятка для вчителів, які вчать у 5-х класах
— Відвідайте уроки в 4-му класі. Придивіться до своїх майбутніх учнів. Познайомтеся з методикою викладання в початкових класах.
— Опрацюйте спеціальну психолого-педагогічну літературу.
— Пам’ятайте: легше з першого уроку викликати до себе довіру, любов дитини, ніж потім подолати недовіру.
— Не змінюйте різко методи роботи, використовуйте ігровий матеріал, інструктажі, пам’ятки, алгоритми, картки-опори, зразки виконання.
— Протягом уроку та додому давайте конкретні доступні завдання й домагайтесь їх чіткого виконання.
— Щоденно перевіряйте письмові роботи учнів, домагайтеся систематичної роботи над помилками.
— Ретельно обміркуйте заходи та прийоми розвитку мислення, усного та писемного мовлення учнів. Розробіть відповідний роздавальний матеріал.
— Забезпечуйте систематичне повторення.
— Уникайте перевантаження дітей.